Google відреагував на 120-річчя видатної української художниці

Сьогодні, 7 грудня, виповнюється 120 років від дня народження відомої української художниці Катерини Білокур, про роботи якої в минулому столітті дізнався весь світ, і високо оцінив Пабло Пікассо.

З нагоди ювілею художниці Google присвятив їй свій Doodle. 

Катерина Білокур народилася в цей день у 1900 році в селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині це Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині. Їй  відмовили в початковій освіті, і вона  працювала на фермі, але це не завадило їй малювати картини. Щоб у вільний час займатися творчістю, Білокур своїми руками створювала кисті з натуральної сировини і фарби з таких продуктів, як буряк і бузина. Природа служила їй музою, пише Google.

Коли художниці було майже 40 років, в її житті стався випадковий поворот. Натхненна піснею, почутою по радіо, Білокур написала лист подяки українській співачці Оксані Петрусенко, доповнивши його своєю оригінальною картиною. Петрусенко була настільки вражена, що допомогла Білокур прокласти шлях до перших виставок її робіт.

Упродовж наступних двох десятиліть унікальні, неперевершеної краси картини української художниці досягли міжнародної аудиторії, зокрема, отримавши величезну похвалу від іспанського майстра Пабло Пікассо на виставці 1954 року в Парижі.

За свої життєві досягнення Білокур була удостоєна звання Народної художниці України.

Катерина Білокур є представницею “наївного мистецтва”, до якого належить група художників, які не здобули академічної освіти, проте стали частиною загальної художньої історії.

Картина “Натхнення” художника М.Малинка, на якій зображена Катерина Білокур за роботою

Художниця протягом всього життя виборювала право малювати. Її біографія, ймовірно, могла б стати сюжетом до голлівудського фільму. Адже до школи Катерина Білокур не ходила, вчилася писати і читати самотужки. В дитинстві збирала з печі вуглинки й розмальовувала стіни, потайки забирала олівці брата і прикрашала квітами зошити. Подорослішавши, замість того, щоб займатись хатньою роботою, тікала в поля і малювала - часто на звичайному полотні, яке прала, аби малювати знову. Пензлики робила сама, фарби також - з настоїв буряка, бузини, калини. Усе сама, ніхто не вчив.

Пізніше, через відсутність атестату, Катерина Білокур не змогла вступити до художнього технікуму, вона навіть залишила на подвір’ї закладу свої роботи, та, на жаль, вони не переконали приймальну комісію. Сватам відмовляла, бо гадала, що через сімейні клопоти не зможе малювати, а у 34 роки, наслухавшись докорів батьків, вирішила втопитись. На щастя, її вчасно побачила мати і зупинила, та невдала спроба самогубства у крижаній воді до кінця життя давала про себе знати болями в ногах.

Добра і пробачлива Білокур переживала труднощі з гідністю все своє життя. Навряд чи вона могла мріяти про те, що такий всесвітньо відомий художник, як Пікассо, назве її генієм. Це сталося, коли їй виповнилось більше 50-ти років. Але до цього простій селянці Катерині довелося багато пройти.

“ЦАР-КОЛОС” (1949)

“БЕРІЗКА” (1934)

“КОЛГОСПНЕ ПОЛЕ” (1948-1949)

У 1954 році на Міжнародній виставці в Парижі три картини Білокур: “Цар-Колос”, “Берізка” і “Колгоспне поле” - були внесені до експозиції радянського мистецтва і принесли їй світову славу.

Саме на цій виставці її картини побачив Пабло Пікассо, який був вражений талантом української художниці. Він сказав: “Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!”. Він порівнював Катерину з іншою великою художницею-самоучкою – Серафін Луїз із Сандлі.

“ПІОНИ” (1958)

“НАТЮРМОРТ З КОЛОСКАМИ І ГЛЕЧИКОМ” (1958-1959)

Зараз творчість Катерини Білокур належить до найкращих надбань української культури XX століття.