Для українців характерним є скептичне ставлення до влади

Для українців характерним є скептичне ставлення до владиЗаступник директора соціологічної служби Центру Разумкова Михайло Міщенко в ефірі «Радіо Свобода» прокоментував результати останнього соціологічного дослідження з приводу політичних настроїв і електоральних орієнтацій українців.

— Понад 70% українських громадян вважають, що ситуація в Україні розвивається у неправильному напрямку. Люди не довіряють ні органам влади, ні судам, ні прокуратурі, ні політичним партіям. Це результати останнього соціологічного дослідження Центру Разумкова. Чому ж в українців така недовіра до власної держави та до її інституцій?

Мені здається, що особливих коментарів не потрібно. Я можу лише сказати, що певною мірою низький рівень довіри до органів влади є, так би мовити, історичною традицією для нашого суспільства. На відміну від Росії, для яких властива певна поетизація у ставленні до влади, то для українців узагалі характерне скептичне ставлення. Це було помітно навіть у радянські часи, що навіть ніби влада була одна, але в Україні частіше можна було зустріти саме таке скептичне ставлення до влади.

І тому я думаю, що владі весь час потрібно доводити свою дієздатність для того, щоб їй довіряли. Поки що довести це владі не вдається.

— Ви говорите про те, що владі весь час потрібно доводити свою дієздатність. Ця парадигма виключає необхідність того, що саме суспільство має відповідати за владу, яку воно обирає.

Останнім часом ми спостерігаємо тенденцію, коли люди все менше покладаються на якогось можливого месію, який прийде до влади і щось все-таки...

— Зробить.

Так. Вони покладаються більше на себе. Тому ми хоча спостерігаємо низький рівень довіри до влади, але не спостерігаємо якихось значних фактів розчарування суспільства загалом. Оскільки не було високих надій саме у стосунку до влади, відповідно немає і розчарування. Люди розуміють: якщо вони щось хочуть, вони повинні добитися самі. І я думаю, що це є позитивним моментом.

— Я не знаю, наскільки є позитивним моментом те, що люди просто не покладають надії на державу, яка в принципі має бути для них?

Мені здається, що все-таки вони більші надії покладають на суспільство. Не держава подолає, а суспільство подолає. Це, мабуть, не одне і те ж саме.

— Це важлива все-таки відмінність. Погодьтеся.

Я хотів би відзначити певну революційну налаштованість суспільства. Все-таки дійсно люди сподіваються на все нове. Тобто для нашого суспільства характерна революційна свідомість. Тобто є якась... Звичайно, не для суспільства, не для всіх людей загалом. Але є певна частина, як Гумільов такий термін впровадив, «пасіонарна частина» суспільства, яка є таким мотором змін.

— Ви говорите про революційний настрій, а у вашому власному опитуванні видно, що першою партією за симпатіями населення є колишня Партія регіонів, яка зараз називається «Опоблоком».

Там не одна партія. Там є кілька партій, які мають приблизно однаковий рівень підтримки. Але ж частка тих, хто готовий голосувати за «Опоблок», то це менше від 10% від усього населення. Тобто це вже не така й велика частина населення, щоб говорити на підставі цих даних, що у нас домінують консервативні політичні сили.

Врешті сумарний рейтинг тих партій, які пов’язані так чи інакше з Майданом, значно вищий, ніж рейтинг «Опоблоку».

Ну, і ще я хотів би зазначити стосовно того, що говорили, що влада зовсім не боїться і не зважає на громадян, то все-таки зараз влада усвідомлює те, що вона не може не зважати на думку громадян, як це було ще кілька років тому. Все-таки...

— Це прямий результат Майдану.

Звичайно. Наша політична еліта — це, мабуть, чи не найконсервативніша частина суспільства, яка найменше зацікавлена в якихось змінах. Але все-таки вони повинні якось діяти, щоб все-таки хоч якимось чином, хоч незначною мірою задовольнити громадську думку.

— А у що можуть викристалізовуватися ці настрої? Все-таки, як виглядає, суспільство не те, що розбалансоване, але воно дуже фрагментоване, судячи з його симпатій і антипатій.

Соціологічні дослідження перед Революцією гідності в грудні 2013 року показували, що нібито немає високого рівня готовності до участі в акціях протесту.

Взагалі з соціологічних досліджень дуже важко передбачити виникнення подібних акцій. Але от загальне відчуття показує, що все-таки рівень потенційної готовності до згуртованих дій у нашому суспільстві досить високий. Саме тому я вважаю, що владі дуже небезпечно не реагувати на настрої суспільства. І я думаю, що влада, зрештою, це усвідомлює. Вони намагаються балансувати, я маю на увазі представників політичної еліти, між власними політичними й економічними інтересами та інтересами суспільства. Як це їм буде вдаватися у майбутньому? Невідомо.

— Яким чином можна говорити про те, що повернення довіри до інституцій є завданням самої держави, як повернути довіру до цих інституцій? Перейменування в нове теж не багато що вирішує. Окрім того, люди здатні розчаровуватися, пане Михайле, у новому теж, коли воно стає старим.

Я думаю, що для цього потрібно змінюватися. Це, як принцип велосипеда. Велосипед стабільний тільки тоді, коли він їде. Тобто якщо нічого не робити, звичайно, нічого не зміниться. І для цього, мабуть, саме головне, що потрібно, то це політична воля. Створення різних механізмів, інституцій нічого не змінить, коли не буде політичної волі. І це значною мірою, ця політична воля, з’являється. З’являється, коли з’являється тиск знизу, тобто тиск суспільства для того, щоб владні інститути змінювалися.

Я не вірю в те, що всередині владних інститутів є якісь люди чи механізми, чи сили, які здатні самі по собі змінювати ці інститути. Тому що бюрократія — це така сила, яку подолати зсередини дуже важко. Її можна змінити тільки ззовні саме під тиском суспільства.

Джерело