День шахтаря: яскрава історія шахтарської професії

26 серпня Україна святкує День шахтаря  в 25-й раз: у сучасній історії його в 1993-му "перебудував" Леонід Кравчук. Остання неділя серпня – як 1935 року, коли Олексій Стаханов у 14,5 разів перевищив норму, здобувши 102 тонни вугілля замість належних семи. Але історія видобутку вугілля йде корінням в далеке-далеке минуле і "трудовий подвиг" меркне перед першопрохідцями. З ненадійних копанок, від жіночої праці і сліпих коней, до сучасних технологій і охорони праці – так відбувалося підкорення земної стихії.

Народження цивілізації

Зараз усі ми знаємо, що таке вугілля. Це спресована суміш давніх рослин і бітумних мас. Однаково добре горить в печі і котлі величезної електростанції. Перше паливо, яке ми приборкали, щоб провернути авантюру під назвою "Промислова революція". У далекому майбутньому промисловість віддячить вугіллю сучасними технологіями видобутку, щоб у 1960-х він забезпечив енергією половину планети, але це потім.

Людство почало видобувати вугілля давно. Ще древні китайці й античні греки знали, що ці дивні тендітні камені відмінно горять і дають багато тепла. Теофраст, учень Аристотеля, називав їх "антракс", "палаючий камінь" (звідси антрацит). В ІХ-Х столітті його добували і в Україні, поряд із сучасним Бахмутом. До ХІХ століття вчені сперечалися над його походженням, чи це нафта так спресована, чи торф, чи просто "камені змінилися дією вулканічного вогню".

З протилежного боку був сам видобуток. Жорстока, сувора, брудна справа. Шахти з'явилися далеко не відразу. На початку були "копанки": де вугілля підходидо до землі, там і починали його "вирубувати". Директор народного музею шахтарської слави ДТЕК ШУ Терновське Галина Сергєєва показує дитячу діораму з пластиліновими чоловічками, які сплелися в три погибелі у вузькому коридорі. Ось людина накарачках тягне піддон, повний вугілля. Ось друга перевантажує в бочку, яку піднімає воріт. Його крутить кінь, але це вже верх технологій, найчастіше люди працювали самі.

Просто уявіть, як це бути зарубщиком: молотком і кайлом відколювати каміння при тьмяному світлі скіпи. Ви стоїте на колінах, спиною упираючись в склепіння, підтримуване дерев'яними укріпленнями. Якщо не витримають – все, відмучилися раб Божий. Вікентій Вересаєв у "підземному царстві" передав атмосферу вуглевидобутку ХІХ століття.

За те, щоб шахта не обвалилася, відповідали кріпильники. "Зазвичай це були сезонні робітники, – розповідає Галина Сергіївна, – із сіл неподалік. Вони встановлювали кріплення, отримували плату і йшли".

Шахтарі Макіївки. Фото кінця XIX-поч XX ст.

Про права людини тоді не чули. У шахті працювали як чоловіки, так і жінки з дітьми. Із 7 до 13 років дитина могла бути лампоносцем, потім тягати санки з вугіллям. Нагорі теж була робота – видобуте вугілля треба перебрати. Природно, жінки і діти отримували менше. Трохи пізніше стали використовувати в якості саночників коней, теж без особливого милосердя. Потрапивши в шахту, тварина сліпла і виходила звідти лише після смерті.

Лампоноси. Фото: infodon.org.ua

Знаменитих канарок, які відчували скупчення газу, було не так вже й багато. Значно дешевше обходилися люди: відомі "запальники", вони ж – шубіни. Безстрашні чоловіки в шкіряній "зброї", які спускалися в шахту з факелом і випалювали газові скупчення. Не дивно, що образ великої людини, що рятує життя, перетворився на міф: тепер гірський дух Шубін "довге волосся, а не очі – а два вогні, не ноги – а копита" охороняє шахтаря.

Праця була пекельною, працювати доводилося по 13 годин на день без вихідних. Зрозуміло, що ніякого "соціального життя" у працівника шахти не було: відпахавши до німоти, він валився без сил у халупі, щоб вранці знову йти під землю. А все тому, що десь там винайшли паровий двигун і людська цивілізація вимагала все більше і більше палива.

Полудень, 20 століття

У 1888 році Дмитро Менделєєв написав "настане, ймовірно, з часом навіть така епоха, що вугілля з землі виймати не будуть, а там, в землі, його зуміють перетворювати на горючі гази і їх по трубах розподілятимуть на далекі відстані". Ще в першій половині двадцятого століття шахтарі на Донбасі "надягали спецівку вдома, брали інструмент, йшли на роботу пішки, а потім – брудні після роботи – поверталися додому; лазень не було, ніхто безкоштовно не возив".

Однак уже в 70-му професія шахтаря була вкрита ореолом романтики. Можна скільки завгодно сперечатися про причини, але в цій галузі вдалося побудувати комунізм Стругацьких і Єфремова. У масштабах величезної країни видобуток вугілля порівнювали з підкоренням інших планет. Люди забиралися в літосферу, озброєні передовими на той час науковими знаннями, технікою і натхненні гаслами. Приблизно так само уявляли собі колонізацію Місяця або Марса: прокладка тунелів у живій, рухливій масі. Постарайтеся поглянути на ситуацію з інженерної точки зору: в товщі землі ви маєте справу з тиском і рухами пластів різних порід. Десь там криється цінний, з точки зору колосальної країни, ресурс. Його видобуток – дуже складне і захоплююче завдання.

Поступово створювалися соціальні норми. Робочий день зменшився з восьми до шести годин. Відпустка, втім, зараз в два рази більше – зросла з 36 до 66 днів, але і це було проривом. Оскільки люди були різні – деякі і з чотирма класами освіти – особливу увагу приділяли вечірнім школам.

З іншого боку, будівництво на Донбасі було складним інженерним завданням, над яким билися найкращі вчені та інженери. У музеї історії Павлоградвугілля Віктор Пільгуй показує підручник за авторством Гліба Піньковського.

Поки шахтарі внизу міняли брезентові кепки на каски, Піньковський з 60-х по 90-ті створював Західний Донбас.

Новий час

Сучасний шахтар спускається в технічно оснащену шахту. Кліть рухають могутні електродвигуни з безліччю страхувальних систем. Перед спуском ти притуляєш магнітний ключ до датчика системи обліку, оповіщаючи всіх про свою присутність.

Сучасний прохідник

Освітлені склепіння укріплені залізобетоном і деревом, галереї висвітлені і просторі. У темряві заспокійливо блимають вогники газоаналізаторів.

Потужні налобні ліхтарики дають достатньо світла, до того ж майже всюди висять лампи. По рейках торохтять людські вагонетки, виглядають трохи похмуро, але свою функцію виконують.

Десь там в лаві комбайн нарізає вугільний пласт, ганяючи взад-вперед. Крутяться стрічки конвеєрів. Носяться електровози з вагонетками. Не потрібно махати кайлом у вузькій норі. Роль Шубіна тепер грає начальник з охорони праці, внизу так і жартують, мовляв, "он він, наш Шубін, в інструкції написано".

Потужна прохідницька техніка

Шахта оповита нервовою мережею датчиків, усі сигнали бачить як шахтар, так і диспетчер нагорі в онлайн-режимі.

Сучасна установка і пульт управління підйомом вугілля

З технікою змінилися і норми. Зараз три ділянки добувають більше вугілля, ніж раніше вісім. Новий пульт управління підйомником нагадує космічний корабель. Техніка розроблена й апробована в шахтах Англії, Німеччини, Італії, Чехії. Будують і в нас.

Нікуди не зникли й наукові виклики. Прохідникам шахти "Самарська" вдалося пройти Богданівський скид, місце, де пласт вугілля змістився на 300 метрів нижче. Подібне вважається практично неможливим: у Німеччині вдалося лише одного разу, вдруге німці натрапили на воду. "Був ризик, що вода з поверхні піде вниз, був ризик затопити весь горизонт. Були побоювання потрапити на газовий мішок. Була небезпека обвалів. Це ризики, які ми чітко розуміли, – зізнається Френцель, – Гірський інститут в спеціальній програмі, яка може передбачити поведінку гірського масиву, створив модель. Йшли повільно, десять метрів пройдемо – ще на десять мікросвердловина буриться, аналізується там склад повітря". Тепер же пласт в повному розпорядженні шахти, туди веде широкий освітлений тунель.

Монорельсовий електропотяг 

Звичайно, робота залишилася, як і раніше, важкою. Після зміни чисті тільки очі під окулярами і ділянка обличчя під респіратором. Рукавички не рятують від пилу, що в'їдається в пори. Комбайн комбайном, але повзати в лаві, нехай її тримають наднадійні металеві "лапи", не так вже й приємно. А коли сегмент просідає під тиском на міліметр клапана і над головою клацає гігантськими пальцями мати-Земля, стає дуже страшно. Але шахтарі йдуть униз, щоб добути українське паливо для української енергетики і промисловості. Вони, як і раніше, жартують про те, як "тисне Донбас" і продовжують потай прислуховуватися: чи не подасть знак гірський дух, що зберігає життя.