"Українська мова походить від російської", "українську можна не вчити, і так все зрозуміло" - найпопулярніші міфи у російськомовному середовищі.
Всі ці твердження не мають під собою жодних наукових підстав. Але, на жаль, багато людей, які живуть у Росії та інших країнах пострадянського простору, у них вірять, передає Голос Америки.
Згідно з концепцією філолога Олексія Шахматова, яка вважається основною, російська, білоруська та українська мови утворилися одночасно. Це сталося приблизно в XIV ст. у результаті розпаду давньоруської мови. Давньоруська - це зовсім не те ж саме, що російська. Це мова, що виникла на базі праслов'янської мови, і з нею в один і той же час виникли російська, білоруська та українська. До речі, сучасна українська набагато ближче до церковнослов'янської мови - тобто мови російської церкви, ніж до сучасної російської.
Ще одне ненаукове твердження - українська дуже схожа на російську, тому це несамостійна мова. Лінгвіст, автор книги "Чому мови такі різні" Володимир Плунгян каже: "Норвезька і датська теж схожі, і значно більше, ніж російська та українська".
"До речі, був період в історії Європи, - нагадує він, - коли про французьку або італійську говорили, що це зіпсована латинь, і люди всерйоз обговорювали, чи здатні ці мови хоч на що-небудь".
Різниця в лексичному складі української та білоруської мов становить 16%. Різниця між українською та російською - 38%. Для порівняння - різниця між іспанською та італійською набагато менше - 33%. А між французькою та португальською вона приблизно така ж - 39%. При цьому нікому не приходить в голову сумніватися в самостійності португальської.
У пропагандистських цілях використовується і лінгвонім "Малоросія" і, відповідно, "малоросійська мова". Вважається, що вони вказують на другорядність української мови щодо російської. Але це не так. Справа в тому, що спочатку Малою Руссю називали Русь початкову, давню, Київську. А Великою - периферійну, Московську. Однак з часом у цей лінгвонім вклали зовсім інше значення: малий – незначний, а великий - значний.
За радянських часів носії російської мови часто не вважали за потрібне цікавитися мовами народів республік, де вони жили і працювали. А результатом цієї лінгвістичної зарозумілості, як ми бачимо, може стати трагедія не тільки мови, а й народу.