Чому в Україні немає ідеологічних партій?

«З одного боку, це не вигідно олігархічному клубу, а з іншого — відсутній запит від суспільства», — експерт.

Попри те, що в Україні офіційно зареєстровано більше трьохсот партій, за роки незалежності у нас так і не сформувалася політична сила зі сталою ідеологічною платформою. Тобто справжніх партій, які б користувалися популярністю у виборців протягом тривалих років, досі немає. Були спроби, гасла, відповідні назви, як наприклад, Ліберальна, Консервативна, Республіканська, Демократична, Соціал-демократична, Соціалістична, Комуністична, Націоналістична, Християнська... партії, однак в реальності вони так і не стали справжніми партіями з відповідною підтримкою. 

Згідно словника термін «ідеологія» вперше з’явився на зламі XVIII—XIX століть у працях французького економіста і філософа Дестют де Трасі для позначення «вчення, науки про ідею», котрі є основою формування громадської думки, політичних поглядів, поведінки людей, а отже і політики. У сучасному розумінні, ідеологія — це система поглядів стосовно основних принципів організації суспільства, його цінностей та місця в ній людини.

А тепер звернемося до практики в Україні. Партії в нашій країні створюються в основному під вибори і під певного лідера. Вони мають абсолютно різні назви і в основному фінансуються олігархічними групами, які за рахунок використання великих грошей розкручуються перед виборчими перегонами. Тобто, ми маємо партійні проекти, які використовуються як механізм впливу і використання влади для особисто-корпоративних інтересів.

«ТЕ, ЩО ЗАРАЗ МАЙЖЕ НЕМАЄ ІДЕОЛОГІЧНИХ ПАРТІЙ, ЦЕ ТОЧНО НЕ ПОВ’ЯЗАНО З ВІДСУТНІСТЮ САМИХ ІДЕОЛОГІЙ. ІДЕОЛОГІЇ Є, І У ВСЬОМУ СВІТІ ПРАЦЮЮТЬ. В УКРАЇНІ ТАК САМО Є ПІДСТАВИ ДЛЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІДЕОЛОГІЧНИХ ПАРТІЙ. ЇХНЯ НИНІШНЯ ВІДСУТНІСТЬ — ЦЕ ОЗНАКА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНОСТІ КЕРІВНИКІВ ДЕРЖАВИ ТА НАШИХ ПОЛІТИКІВ, ЯКІ ПРОСТО ЗА ДОПОМОГОЮ ВИБОРЧИХ ПРОЕКТІВ МАНІПУЛЮЮТЬ СУСПІЛЬСТВОМ. ТАКИЙ СТАН РЕЧЕЙ ЇХ АБСОЛЮТНО ЗАДОВОЛЬНЯЄ. ВОНИ КОРИСТУЮТЬСЯ АМНЕЗІЄЮ ВИБОРЦІВ, ВІДСУТНІСТЮ У ЕЛІТИ ВИМОГ ВНУТРІШНЬОПАРТІЙНОЇ ДЕМОКРАТІЇ ТА ГРОШИМА»

На останніх парламентських виборах виборчий бар’єр подолали шість партій, а всього до Верховної Ради потрапили представники 11 політичних сил. І попри те, що це були постмайданні вибори, старі практики проявилися в повній мірі. Класичний приклад — «Народний фронт», який фактично був створений під вибори, зайняв перше місце за партійними списками (22,14%), однак на сьогоднішній день має підтримку на рівні 1—2%. Тут, звичайно, питання і до стану суспільства, яке часто купується на  привабливі обіцянки і продовольчі подачки.

«СУСПІЛЬСТВО ЩЕ НЕ ДОРОСЛО ДО УСВІДОМЛЕННЯ ТИХ ПРОБЛЕМ, ЯКІ ПОВИННІ ВИРІШУВАТИ ПАРТІЇ»

Тарас ВОЗНЯК, політолог, культуролог, головний редактор журналу «Ї», Львів:

— В Україні немає ідеологічних партій, тому що це не вигідно правлячому класу. Цією правлячою групою є олігархічний клуб, який складається приблизно з десятка персон. Ось вони й абсолютно не зацікавлені в ідеологічних партіях, адже їм потрібні партії, які будуть обслуговувати їхні інтереси, що зараз у нас в країні і здійснюється. Що слід зробити, щоб ідеологічні партії з’явилися? Як правило, коли говорять про ідеологічні партії, то згадують архаїчні ідеології: комуністичну, націоналістичну, фашистську і т.д. Однак і політична, й економічна, і духовна ситуація в світі змінилися. Нові ідеології ще не доросли до формування політичних партій, принаймні в Україні. Наприклад, однією з основних сучасних проблем є проблема екології. Зелена партія в Україні з’являлася, проте вона була імітативно зеленою, будучи насправді олігархічною. Це ж саме стосується інших новітніх ідеологій. Мені здається, що суспільство поки ще не доросло до усвідомлення тих проблем, які повинні вирішувати ці політичні партії.

«У НАС ПЕРЕВАЖАЄ ПОПИТ НА ДЕШЕВІ «ФАСТФУДИ»

Антон БУГАЙЧУК, політолог, журналіст, Луцьк:

— Ідеологічних партій в Україні немає тому, що на них немає достатнього запиту. Якщо навести спрощене порівняння, ідеологічна партія схожа на дорогий якісний ресторан. Чому такі ресторани можуть існувати лише у відносно великих містах зі сформованою міською культурою? Лише там є достатня кількість відвідувачів, які готові платити більше за якісну кухню, за якісний інтер’єр, за ввічливих офіціантів та за сам бренд культового закладу із давніми традиціями. Натомість у нас переважає попит на дешеві «генделики» та «фастфуди». І не тільки тому, що там дешевше, але ще й тому, що у ресторані потрібно дотримуватися певних норм поведінки, не кричати, не плювати на підлогу, там ви не почуєте «Владімєрскій централ». Люмпену незручно відвідувати такий заклад. Причому кількість потенційних прихильників послідовних ідеологічних партій навіть менша, ніж клієнтів дорогих ресторанів. Все через те, що їх відвідують не тільки освічені поціновувачі високої кухні, а й «жлоби», яких теж немало.

За ідеологічні партії голосують лише ті виборці, які готові цінувати послідовність, відсутність популізму та «гречки», які вміють довіряти «своїй» партії, якщо її представники не підводили останні 5 чи 10 років. Проте у нас найпопулярніші політичні теми: квартира Лещенка, бійка Парасюка, «скотиняки» Ляшка та інші ситуативні елементи шоу. Надто «тихо» звучать запитання до політиків про те, де стратегія економічного розвитку, як подолати технологічну відсталість, як підвищити енергоефективність, як залучити інвестиції, як реформувати судову систему чи охорону здоров’я.

Проте ідеологічна партія в Україні існувати може. Або дві партії. На більше, мабуть, не вистачить електорату. Вже довго тривають дискусії соціологів про те, яка частка так званого середнього класу в Україні та чи він взагалі є. Припустимо, що таких 5—10%. Саме вони можуть стати «ядерним» електоратом ідеологічних партій. Але, щоб не скотитися до рівня більшості нинішніх партій-проектів, їм варто орієнтуватися лише на цих виборців. Плюс ще 5—10% потенційних виборців із «багатих» та «бідних».

Тобто у найближчі роки про ідеологічну партію, яка буде мати більшість в українському парламенті, не йдеться.

«У НАС НЕ ПАРТІЇ, А ПРОТОПАРТІЇ»

Микола ПРИМУШ, доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри політології та державного управління Донецького національного університету:

— Українські партії зберігають подальшу атомізацію розвитку: збільшується їхня кількість, але не якісні показники. Утім зберігається чітке розмежування на партію влади та опозицію, між якими йде гостра політична боротьба, а не пошук консенсусу. Через політичну кризу 2014 року в Україні також спостерігається й ідеологічна криза діяльності політичних партій. Лівий сектор ідеології, незважаючи на гостру соціальну потребу, втратив свій вплив на електорат через ірраціональні дії керівництва. (Спершу Соціалістична партія України через політичні маневри Олександра Мороза  (союз із Ющенком, а згодом — з Януковичем), а потім Компартія України через підтримку дій Росії щодо участі у вирішенні політичної кризи кінця 2013-го початку 2014 років). Кризи зазнав і ідеологічний центр партій через події на Майдані 2014 року. Зокрема, масове представництво у вигляді Партії регіонів, яка поглинула у своєму розвитку центристські партії і їхніх ідеологічних конкурентів (партії Тігіпка, Коновалюка та інших), що призвело до того, що звільнилася чисельна ніша, але вона має асоціації з регіоналами (нині це «Опозиційний блок»).

Через ідеологічне розмаїття політичних партій України сформувалися чіткі тенденції їх розмежування. По-перше, в Україні вже не існує класичних ідеологічних партій. По-друге, збільшилася кількість політичних сил, переважно партій-«кишень», політичних лідерів (наприклад, Ляшко), які здебільшого існують як технічні політичні сили. Їхня мета — перемога на місцевих виборах або просування лідера по мажоритарному окрузі. По-третє, відсутність електоральної підтримки у діяльності партій, яка пов’язана із зациклюванням на лідері цієї партії та його персональному рейтингу. Фактично сучасна ідеологія зазнає трансформацій в українському партійному розвитку, маю на увазі, зберігається відсутність належного представництва лівих та центристів. Це призвело до того, що зараз ми ведемо мову про ступінь правого раціоналізму в риториці деяких політичних сил, це зокрема «Правий сектор» і «Свобода». Окрім цього, керівники більшості політичних партій, яких нині налічується біля 300, не розуміють ідеологічних принципів.

Незважаючи на те, що вже минуло 25 років Незалежності, наші люди крім марксизму-ленінізму, вперше почули про консерватизм, лібералізм тощо. Вони не розуміють ідеології. А лідери партій не здатні пояснити, довести. Одна справа сказати, проголосити, а інша — зробити. Тому в Україні утворилася специфічна партійна система, я би сказав, що у нас не партії, а протопартії, тобто йде процес формування майбутніх партій. І якщо порівняти їх із класичними політичними партіями Європи чи США, то нам до них ще далеко. Усе залежатиме від того, настільки підніметься політична культура населення і як відбуватиметься процес формування політичної системи загалом.

«ЦЕ — БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКІВ ДЕРЖАВИ ТА ПОЛІТИКІВ»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Iнституту політичної освіти:

— Насправді в Україні були ідеологічні партії на початку 90-х. Комуністам, комуністи-марксистам протистояли ідеологічні партії протилежного змісту. Якщо ми подивимось тоді на перші 20 партій, то побачимо, що в Україні тоді з’явилися і права партія Народний Рух України, і націоналістичні партії, зокрема КУН, Українська міжпарламентська асамблея, яка потім стала УНА-УНСО і право-радикальна парія СНПУ, яка потім перетворилась у «Свободу», Партія зелених, Республіканська партія, Демократична партія за аналогом американських республіканських демократів, Соціал-демократична партія, в створені якої приймав участь зокрема Мирослав Попович.

Те, що зараз майже немає ідеологічних партій, це точно не пов’язано з відсутністю самих ідеологій. Ідеології є і у всьому світі працюють. В Україні так само є підстави для функціонування ідеологічних партій. Їхня нинішня відсутність — це ознака безвідповідальності керівників держави та наших політиків, які просто за допомогою виборчих проектів маніпулюють суспільством. Такий стан речей їх абсолютно задовольняє. Вони користуються амнезією виборців, відсутністю у еліти вимог внутрішньопартійної демократії та грошима.

Таким чином, від виборів до виборів вони роблять проекти. Якщо подивитися на теперішній склад Верховної Ради, то із шести політичних фракцій, які там є, перші п’ять за величиною фракції вперше в парламенті. Це такі, як «БПП», «Народний фронт», «Опоблок», «Самопоміч» та РПЛ вперше. Тобто це нові проекти, які були відкриті напередодні парламентських виборів і вони замінили виборчі проекти, які були до того. Ми бачимо як просто одні проекти замінюють інші, а люди як правило залишаються ті ж самі. Така ситуація досить сильно розслабляє наших політичних діячів. Але водночас існують і зародки ідеологічних партій і можливо в свій час сформується і ідеологічна політична система паралельно з проектною.