Чому в школах борщ прозорий

Нещодавно Міністерство освіти та науки України “народило” чергову ідею – доручити закупівлю через тендерні процедури продуктів харчування для школярів та вихованців дитячих садків батьківським комітетам. Мовляв, таким чином у чиновників не буде можливості здійснювати оборудки з коштами, що виділяються на закупівлю продуктів.

Можливо, це було б і непогано, та є декілька моментів, які можуть стати  на заваді на шляху до світлого “безкорупційного” майбуття.

«Граблі» перші, законодавчі…

За вимогами діючого законодавства, бути замовником та брати участь у проведені закупівель мають тендерні комітети, до складу яких повинні входити уповноважена особа з фаховою економічною чи бухгалтерською освітою, певним досвідом роботи та пройшла курси з проведення торгів. Це так коротко. Як розповіла один із бухгалтерів управління освіти (не для преси і на умовах цілковитої анонімності), проведення тендерної процедури і подальше оприлюднення укладених угод – суцільна морока. Коди специфікації продукції (це і коди ДК, і ідентифікатори закупівель) не завжди відповідають елементарному здоровому глузду. Для прикладу, обслуговування комп’ютерів та оргтехніки може відноситись до декількох різних кодів. Причому, умовно кажучи, заправка картриджів і програмне забезпечення йдуть по одному коду, а ремонт комп’ютерного начиння – по іншому. Та то все дрібниці, головна заковика у тому, що навіть досвідчений бухгалтер не завжди впевнений, чи правильно він обрав код, виставляючи оголошення на закупівлю.

А тепер, здогадайтесь, де, яким чином і за чий рахунок батьківський комітет спроможеться створити окремий тендерний комітет (у кожній школі та  садочку), знайде досвідченого економіста у своїх рядах та направить на “тендерні” курси (до речі, вони платні і вартують недешево).

Обійти цю бюрократичну “загогулину” можна, лише змінивши діючі закони, та народним депутатам зараз не до цього. А навіть як і дійдуть руки, то у перехідний період проведуть стільки тендерів за старими і зрозумілими чиновникам схемами, що вистачить “лівих” коштів і правнукам. І, на жаль, це не порожні слова.

«Граблі» другі, не «прозоррі»

Здавалося б, запровадили платформу ProZorro – і кожен громадянин може переглянути, що, де, коли і, головне, за скільки закуплено. Достатньо лише знати ЄДРПОУ замовника або фірми, що потенційно може брати участь у торгах і – “вуаля”, вся інформація перед очима. Та насправді все геть не так просто. Бо іноді те, що “викладено” для загального ознайомлення, не лізе ні в  які ворота. От хоча б взяти організацію харчування дітей у навчальних закладах Херсонщини.

Закупівлю самостійно проводять і селищні ради, і комунальні установи “Центри по обслуговуванню установ та закладів освіти у районі” (може бути, а може й не бути окремої установи, закон не вимагає і не забороняє), і міські та районі ради, і міські управління освіти, і самі заклади. Відстежити всі закупівлі принципово можливо, а от проаналізувати… І не брак знання елементарної арифметики стає на заваді, а коректність оформлення оприлюднених контрактів.

Наприклад, Лазурненська селищна рада уклала дві угоди наприкінці січня на закупівлю продуктів харчування. За однією угодою Херсонська філія київської фірми надає молочні та кисломолочні продукти на загальну суму 60 тисяч гривень. За іншою – приватний підприємець з Лазурного вже на 145 тисяч надає цілий перелік інших харчів. Так от до коректності оформлення угоди і “прозоррості” її оприлюднення питань не виникає: є і самі угоди, є й специфікації, де вказані і конкретні продукти, і їх вага, і ціна за одиницю вимірювання. Щоправда є питання про ціни на деякі товари. Скажімо, гречка для дітлахів у Лазурному чомусь вартує аж 58 гривень за кілограм, при тому що середньоринкова не перевищує 37 гривень. Та й за рис заплатили 34 гривні за кіло, і за макарони – 22 гривні. Не сперечаюсь – у херсонських супермаркетах ці товари можуть коштувати і дорожче. Але ж імпортного походження, і зі стовідсотковою гарантією можна запевнити, що дітлахи з селища навряд чи на обід матимуть італійські спагеті під соусом болоньєзе чи різото з елітних сортів рису.

А ось Виноградівська селищна рада постаралася на славу, висвітлюючи свою тендерну діяльність. Наприкінці лютого для дитячих садків закупили у споживчого кооперативу перелік молочних продуктів на загальну суму 82 тисячі гривень. Та з’ясувати, скільки коштує літр чи кілограм кожного конкретного продукту, не є можливим – до угоди не додали специфікацію, а на платформі оприлюднили лише загальну вагу товарів: сиру кисломолочного – 310 кг, молока – 2800 л. і таке інше. Не кращі справи і з іншими угодами на харчі (м’ясних продуктів на 73 тисячі гривень, і інших на 68 тисяч гривень).   Проконтролювати, чи не завищена ціна на крупи, м'ясо чи цукор з овочами, неможливо. Є певна сума і є перелік товарів – вираховуй із загалу, як тобі заманеться. Тож не дивно, що нещодавно виникли претензії у батьків до Херсонського міського управління освіти за неналежну якість ковбасних виробів (вартість кілограма сардельок, на думку батьків, була низькою для якісного продукту). “Гра” з ціною-якістю – лише один зі способів “наварити” додаткові кошти у власну кишеню. Як не прикро, та система ProZorro виявилась нез датною унеможливити проведення оборудок з бюджетними коштами.  

Якщо виникне палке бажання пригадати уроки арифметики – заходьте на сайт публічних закупівель та дивуйтеся, як навіть в умовах цілковитої “прозоррості” можна приховати багато цікавого і корисного, а головне – поживного. На жаль, не для всіх дітей.