Битва за ресурси Міноборони

Міністерство оборони України продовжує битву не лише на фронті гарячому, воюючи із путінськими зайдами на сході. Тепер оборонне відомство стараннями свого керівництва, військових юристів, прокурорів, свідомих суддів, активістів і журналістів-розслідувачів таки поволі відновлює втрачене — віддані в оренду, у відкуп, через шахрайські схеми, «товариський лізинг» та просто самозахоплені землі оборони й інший нерухомий актив.

ЗБРОЙНІ СИЛИ НАРОЩУЮТЬ «М’ЯЗИ»

Зокрема, це стосується і розвитку інфраструктурної складової — оживають полігони, центри підготовки, колись забуті військові частини й виші. Нині у сфері управління МОУ перебуває 1,5 тис. військових містечок, на території яких розташовані понад 33 тис. будівель. Щоб створити належні умови для розміщення військових підрозділів, зараз у максимальному темпі, з дотриманням вимог щодо якості й законності, триває відновлення наявних і спорудження нових об’єктів нерухомості. Зокрема, для розміщення новосформованих частин. Будують і табірні містечка для бойового злагодження підрозділів ЗС України, відновлюють їдальні, розвивають навчальні центри.

Щойно керівництво Міноборони взялося за власну реанімацію у 2014 році, як стало зрозуміло — від колишніх ресурсів оборонних земель та інфраструктури лишилися куці оази. Відбувся своєрідний, інколи кримінальний «дрейф» такої нерухомості. Відтоді стартувала безпрецедентна робота з виправлення помилок. Першим кроком стало визнання: так, винуваті, так, розбазарювали, так, неефективно використовували. Але готові виправитися. У судах по всій країні з’явилися тисячі справ, у яких військові юристи намагалися довести незаконність передачі таких активів зі сфери управління оборонного відомства, через не завжди правочинні процедури, іншим господарюючим суб’єктам. Це стало гірким уроком для багатьох командирів. Сподіваюся, і щепленням на майбутнє...

Якщо підсумувати, то за ці роки у власність відомства повернулися щонайменше 70 тисяч гектарів земель і чимало об’єктів після розгляду в судах поданих військовою прокуратурою позовів. Це дозволило відновити багатьом армійським полігонам та частинам їхній початковий і надзвичайно важливий статус. Приміром, торік військова прокуратура Житомирського гарнізону повернула ділянку площею понад 3 тис. га Міноборони, де був полігон ДШВ, скасувавши рішення облради про його передачу комерсантам усупереч земельного законодавства. Знаковим було і розслідування військовою прокуратурою кримінального провадження щодо незаконного використання земель полігонів на півдні України. Суд торік визнав недійсними 14 договорів про спільний обробіток землі (загалом понад 14 тис. га) з кількома агровиробниками.

ГЕНШТАБУ ТА МОУ... НЕ БУЛО В ЗЕМЕЛЬНОМУ КАДАСТРІ

На думку фахівців Головної військової прокуратури України, передумова цих порушень — брак нормативного врегулювання окремих правовідносин, пов’язаних із використанням земель оборони, що не дає Міноборони скористатися законними можливостями отримати додаткові надходження.

Так, ч. 1 ст. 4 закону «Про використання земель оборони» надає військовим частинам право дозволяти за погодженням з органами місцевого самоврядування і в порядку, визначеному Кабміном, фізичним і юридичним особам вирощувати сільгоспкультури, випасати худобу, заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Попри те, що, відповідно до ст. 7 цього ж Закону, уряд мав у шестимісячний строк вжити заходів нормативного врегулювання зазначених питань, вони останні 12 років були неврегульованими.

Окремо варто визнати: до війни полігонам і навчальним центрам справді допомагало вижити те, що вони укладали угоди на спільне використання земель із фермерами та агрохолдингами. І це не вигадки! Приміром, у 2012-му на фінансування полігону в «Широкому Лані» надали... 30 тис. гривень. Це майже по 2 гривні на кожен із 28 тис. гектарів його площі! Частина не згинула за рахунок спецфонду, наповнюваного відрахуваннями від здачі земель в оренду і міжнародних навчань «Сі Бриз».

Не завше це спільне використання земель відбувалося відповідно до нормативної бази. Недавно це питання піднімали у Генпрокуратурі. Означена діяльність нині набуває ознак упорядкованості. Проведення конкурсів на право укладення таких договорів показало: тут є певні можливості для здобуття додаткового фінансового ресурсу. За інформацією ГоловКЕУ МОУ, в 2017-му за такими договорами отримано майже 75 млн гривень. Отже, висновок очевидний: оборонне відомство через неефективне спільне землекористування раніше втрачало щонайменше 75 мільйонів гривень на рік.

Слід звернути увагу й на те, що умовами порушень при використанні земельних ділянок є неналежне ведення їхнього обліку. Так, розбіжність між даними Міноборони та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо площі земель, на яких розміщені військові частини і підрозділи, становила у 2016-му 118 тис. га. Із 533,7 тис. га земель оборони, облікованих за МОУ, на близько 30% площ узагалі були відсутні будь-які правовстановлюючі документи. Заради справедливості зауважу: відомство дуже щільно взялося саме за оформлення правовстановлюючих документів на свої землі. І почали 2017-го з військового містечка у Києві на Повітрофлотській, 6. Саме тут розташовані, власне, Міністерство й Генштаб. На землі під ними не було первинних правовстановлюючих документів — зокрема, кадастрового номеру. Тепер є. Доти, як і в багатьох інших частинах, оперували правовстановлюючими документами 1940—1960-х років — почасти вони або їхні копії мають доволі плачевний стан. І таких даних про активи Міноборони в багатьох випадках не було в сучасних базах Держгеокадастру. Це спричинило тимчасову втрату земель оборони. І ось маємо певний прогрес — на кінець 2017-го така розбіжність у даних зменшилася до 40 тис. га. Та й Конституційний суд, зрештою, встановив: відсутність у військових частин правовстановлюючих документів, актів, зовсім не означає підставу до втрати права користування цими активами!

ЗА ПЕВНИМИ КЛЮЧОВИМИ ВІДЧУЖЕННЯМИ СТОЯТЬ ВПЛИВОВІ БІЗНЕС-ПОСТАТІ

Пришвидшити процес правовстановлення не так легко. Адже внесення всіх земель оборони до Держгеокадастру, їхня реєстрація, вимагають чималих фінансів і часу. Певною перепоною стає і процедура погодження з місцевими органами влади, оскільки фактично МОУ — землекористувач, а власники ділянок — згадані органи влади. Не в усіх випадках вони йдуть назустріч. Секрет такої позиції банально простий: не хочеться розставатися з ресурсом. Дехто із самоврядців досі за старою звичкою прагне скористатися «шпариною» переведення земель оборони в комунальний чи інший статус.

Так, уже існує чимало судових рішень про визнання недійсними рішень місцевих органів влади щодо переведення земель оборони у статус земель запасу. Та навіть за наявності таких рішень, квартирно-експлуатаційні органи не завше вчиняють відповідні дії для держреєстрації цих ділянок. Відтак, у охочих з’являється «вікно» для повторного відчуження нерухомості.

Восени 2016-го міністр оборони Степан Полторак доручав створити реєстр усіх фондів і земель відомства, адже в цій царині як спеціальні комісії міністерства, так і правоохоронні органи, виявляли чимало порушень. Наразі цю роботу іще не завершено. До речі, найбільше таких порушень відбулося на початку-середині «нульових» років. Переважно на Одещині, у Західній Україні, Києві, Харкові та Дніпрі. Юридичний бекграунд кожної історії непростий. Примітно, що люди бізнесу, залучені у них, нерідко чинять тиск на Феміду чи військове представництво. Точно розуміючи, що в суді програють, вони намагаються впливати на розгляд судових справ через політиків і пресу. Так, чимало «викривальних» публікацій про ресурсні справи в Міноборони з’являється саме тоді, коли в судах на завершальну стадію виходить позов МОУ щодо повернення особливо важливих активів. Це один з елементів боротьби бізнес-структур, яким свого часу через корупційні «шлюзи» дісталися ласі шматки військової нерухомості. Не дивно, що за певними ключовими відчуженнями стоять впливові постаті, які мають власні медіа.

Ускладнює повернення земель оборони така норма, як процесуальні строки позовної давності. Це три роки. Феміда часто відмовляє по суті позовних вимог до провадження через пропущені строки позовної давності: надто багато часу минуло від факту порушення.

Показово нелегким видався процес з повернення земель Тарутинського загальновійськового полігону на Одещині. 2005-го через незаконні дії органів місцевої влади його вилучили зі сфери управління МОУ — як де-юре, так і де-факто. Розпорядженнями Тарутинської РДА відбувся дрейф цих 23,2 тис. га до земель запасу. Наступний крок узаконення афери — розпаювання 11 тис. га з цього терену між господарчими суб’єктами — юридичними особами і фермерськими структурами. 2009-го роботу з повернення цієї латифундії активізували, але на рівні декларацій. 2015-го юридичний департамент Міноборони почав перевірки всієї договірної бази й загалом провів аудит використання земель оборони. Цікаво, що розпорядження райдержадміністрації визнано судом незаконним іще у 2012 році. Проте Тарутинська РДА відмовилася добровільно виконувати ухвалу Феміди. І на тій землі знову загосподарювали численні орендарі. Причому районна влада самовільно вилучила вже після рішення суду іще близько 600 га земель оборони! Справа зрушилася, коли військові юристи взялися супроводжувати 18 справ. Із незаконного володіння вдалося повернули майже половину площ. Робота ця потребує певного часу і «юридичної мужності».

Є справді рекордні за формальним обсягом процеси. Це історія із унікальним Новопетрівським полігоном площею 2,8 тис. га неподалік Бердянська, призначення якого — проведення дзеркальних стрільб. Його незаконно 11 років тому розпаювала Бердянська РДА серед майже 1,3 тисячі місцевих мешканців. Нині завершується повернення ділянок і скасування державних актів. Відповідно, у розгляді перебувало... 1,3 тисячі справ! Цікаво, що третина землевласників, зрозумівши абсурдність ситуації, повернула наділи добровільно...