Борис Олійник: чим запам'яталася легенда української поезії

Поета 81-річного Бориса Олійника не стало 30 квітня. Gazeta.ua пригадує творчі здобутки Олійника за життя.

Народився в селі Зачепилівка раніше Харківської, нині — Полтавської області. Закінчив факультет журналістики КНУ, згодом став відомий і як перекладач, був членом НАНУ, очолював Український фонд культури.

2005 року йому було присвоєне звання Героя Україня, також Олійник — почесний академік Академії наук. 2010 року був призначений главою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

"Я завжди говорив, що героєм у нас може бути кожен. От людиною – це вже складніше. Тому до звання Героя України ставлюся спокійно. Спасибі, звичайно. Але чи від того я став кращим, чи гіршим? У мене єдина перевага – я нікого не продав. Романтиком я був і лишаюся досі. Бо вважаю, що той, хто зраджує свої небесні ідеали, стає абсолютним обивателем, навіть у літературі. Не знаю, чи вдалося мені зберегти літературну планку. Принаймні все життя я намагався її не опускати. Без романтики все засохне. Пересохнуть усі джерела, які поять нашу духовну річку", - говорив в інтерв'ю Олійник.

Тернопільський журналіст Михайло Маслій написав у Facebook про поета, що за своє життя він зробив значний внесок в українську поезію, журналістику, а політикою змушений був займатися від нещастя.

1961 року Олійник став членом КПРС. На початку дев'яностих - членом ЦК КПУ і КПРС, також обирався депутатом Верховних Рад СРСР і не тільки.

Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковав 1948 року. Творчий доробок поета нині — понад сорок книг. Найвідомішими вважаються "Вибір" (1965), "Коло" (1968), "Стою на землі" (1973), "Заклинання вогню" (1978), "Сива ластівка" (1979), "У дзеркалі слова" (1981), "Поворотний круг" (1989), "Таємна вечеря" (2000), поема "Сім" (1988). Його твори перекладали польською, російською, чеською, словацькою, сербською, румунською, італійською та іншими. Олійник, до всього, — Лауреат всеюгославської премії "Лицарське перо".

Чимало творів поета покладені на музику.

Олійник став лауреатом чисельних премій, в тому числі державної імені Шевченка, імені Вернадського та премії імені Шолохова.

2012 року кандидатуру Олійника висували на здобуття Нобелівської премії з літератури.

У Бориса Олійника залишилися дружина, син з невісткою та онука Катерина.