"20 років на телебаченні - забагато" - закривають одну з найпопулярніших програм

Ні. Формат ми придумали 1996 року за один вечір під пляшку вина з Андрієм Козловим (гравець та продюсер телепрограми "Що?Де?Коли?" - Gazeta.ua). Спершу - для реклами. Наступного року на одному з російських обласних каналів ми випустили передачу "Игрушки для улицы". У ній рекламували радіомікрофон-караоке. Я на Арбаті співав з людьми рекламні пісні про цей диво-мікрофон. Потім ми зрозуміли, що це може бути повноцінною програмою.

Це було революційно. Тоді лише ще одна передача велася просто неба - "Програма передач на завтра" на УТ-1.

1998-го я привіз касету з Москви і показали "Інтеру". Там сказали: ні, якесь воно незрозуміле. Я продовжував знімати програму в Москві. Через півроку на "Інтер" прийшов новий продюсер і запропонував зняти пілотний випуск.

 

Зйомки "Караоке на майдані" на столичному Хрещатику, 1999 рік

Так, я завжди підходив, коли просили. І без жодної корупції. Мені навпаки цікаво, коли радять звернути увагу на талант. Але на перемогу я ніяк не впливав.

Продюсер Тіни Кароль якось сказав: "Васильович, подивися, яка цікава дівчинка". Я її вибрав співати. Але їй це нічого не дало. Вона програла обидві спроби в "Караоке на майдані". Не потрапила у суперпопулярний тоді проект "Шанс". Але того ж року стала учасницею "Нової хвилі" в Юрмалі і виграла спеціальний приз Алли Пугачової - 50 тисяч доларів. Сьогодні - зірка. Так само програла Альоша, проте стала популярною співачкою.

За рік усі зрозуміли, що виграш у "Караоке на майдані" не купується. Хочете зробити когось переможцем? Привозьте три автобуси підтримки, і хай папа кидає великі гроші у капелюх. Але вони самі швидко цю схему просікли. Щоб з цим боротися, ми обмежили суму, яку може кинути одна людина - до 20 грн.

Якось мені пропонували два вагони яблук. До мене підійшов чоловік і каже: "Можна, щоб моя доця взяла участь на комерційній основі? Я вам два вагони яблук - а вона перемагає".

На Одещині один чолов'яга обіцяв влаштувати відпочинок у своєму пансіонаті, якщо хтось переможе.

Якось виступала у програмі одна симпатична молодиця з Чернівців, у гримі, класному прикиді. Була не сама, а з парою солідних хлопців. Виявилося, брат мами - чернівецький депутат. Мама тримає помпезний ресторан на трасі до Івано-Франківська. Ця жіночка програла у фіналі. Влаштувала мені істерику з вимогою переграти гру. "Мама як узнає, що я програла, вона вам зробить", - погрожувала.

Через пару років ми з дружиною їхали машиною з івано-франківської зйомки у Чернівці. Захотіли поїсти. Заїжджаємо у якийсь ресторан. Закритий, клієнтів нема. Підходить офіціант: "Взагалі-то у нас закрито, але вам можна", - каже. Я думаю: добре, мене впізнали, що тут поганого? Нам накрили стіл. Аж тут підходить жіночка і каже: "Здрастуйте, Ігор Васильович, я мама тієї дівчини, що колись програла". - "І що мені капєц буде?", - питаю. - "Ні, ми вас погодуємо. Вибачте, ми тоді дуже рознервувалися".

 

Зйомки "Караоке на майдані" на столичному Хрещатику, 2000 рік

Був один. Приходив спершу як фанат. І не просто стояв, а пробував співати. Наїжджав на мене, щоб я його вибрав. А я ж не кам'яний. Той однак безславно програвав. Потім кажу йому: "Ви не вмієте співати. Не буду вас більше вибирати. Люди скажуть, є ж ті, що співають краще". Чоловік почав писати скарги у міськраду, що "його конституційне право стати учасником "Караоке на майдані" порушують". Якось почав зі мною сперечатися. Охоронець вивів його за шкірку. За кілька тижнів підходить слідчий - на вас позов. Пізніше з'ясувалося, що у цього чоловіка є довідка про психічну неадекватність. І справу закрили.

Це єдиний ексцес, який був у нас на зйомках.

Для перемоги треба зібрати до тисячі гривень. Найбільші суми кидали, коли був "Шанс" (Продовження програми "Караоке на майдані" з'явилося 2005 року. Його переможці під керівництвом наставників готували пісню і представляли її на сцені. - Gazeta.ua). Здається, одного разу переможець зібрав суму, еквіваленту 1250 доларам.

Після того, як влітку довелося їх дарувати. І вони у спеку зіпсувалися. Тоді ми зрозуміли, що рано чи пізно когось отруїмо. Але яйця продовжуємо давати. Курей замінили кошики з продуктами спонсора. Такий собі базар подарунків. Але – байдуже: у нас такий жанр.

Раніше переможцеві випуску дарували радіомікрофон "Караоке". Коли його почали рекламувати у Москві, він коштував 350 доларів. Добрі гроші на то час. Зараз даруємо у кожній програмі телевізор і автомобіль для найкращого народного співака року.

Раніше був нюанс, від якого ми позбавилися. Коли їхали, скажімо, в Бердянськ, то брали одну російськомовну пісню. Але з часом мене перестав бентежити підбір пісень під російськомовну публіку.

Після смерті Андрія на його творчість стали більше звертати увагу, всі зрозуміли значущість його творчості. Тоді Сашко Положинський сказав: "Крутіть пісні "Тартака" зараз, а не після моєї смерті". Друга причина - авторські гонорари ми виплачуємо дружині Кузьми Світлані, до якої перейшли авторські права.

По-різному. У п'ятому сезоні "Шансу" переміг Петро Дмитриченко. Отримав кількість голосів, як ніхто більше у проекті - 250 тисяч. Мав роман з Могилевською. Все було круто. Зараз у нього з дружиною сімейний дитячий садок. З шоу-бізнесом зав'язав, хоча він один з найталановитіших переможців "Караоке на майдані".

Знайшли через Facebook переможницю першого "Караоке" Дашу, народила двох дітей. Перемогла із сумою 6 гривень 10 копійок. Співачкою не стала. Запросили її співати у фіналі року.

Участь у талант-шоу - це прикольні і дуже пам'ятні моменти вашого життя. Для когось такими буде двотижневий відпочинок у Дубаї. Участь в умовному "Х-факторі" ні до чого не зобов'язує.

Сумно, бо швидше за все, ми програму закриваємо. Ми не продовжили контракт з каналом "СТБ". По-перше, канал переформатовується. По-друге, щоб взяти 20-річну програму, потрібно, аби вона своїм рейтингом перебивала інші проекти. Ми по декількох комерційних пунктах програємо.

20 років існування на телебаченні - забагато. Навіть якщо формат - шедевральний. Я закрив "Шанс" на шостому році існування, бо такий проект не може далі розвиватися без серйозного грошового вливання. На той момент з'явилася "Фабрика". Там було усе яскравіше, дорожче. Ми не могли грати з ними на рівних.

Я став ведучим "Караоке на майдані" у 36 років. Вже не хлопчик, і захворіти на зіркову хворобу було неможливо. Програма - абсолютно доступна. Хочете сфотографуватися - будь-ласка. Перші десять років програми я залишався після зйомок і півгодини роздавав автографи. Зараз автографи не роздаю - їх замінили селфі з зіркою. Поки люди просять про це, значить їм потрібно те, що роблю.