Після деокупації Херсона минув рік. Спливав він під безперервними обстрілами росіян. Ворог руйнує житлові квартали, школи, заклади культури, підприємства енергетики. Щоденно є поранені та загиблі. Але місто й далі живе, долаючи неймовірні труднощі.
Живе завдяки тим, хто не злякався і лишився, хто зважився працювати під обстрілами та бомбардуваннями.
Це комунальники, волонтери, пекарі, лікарі, пожежники, продавці, електрики, зв’язківці, водії громадського транспорту, поліціянти та багато інших фахівців. І, звісно, воїни ЗСУ.
Виснаження і глибока втома, постійна небезпека, що чатує вдень та вночі, хронічне недосипання не заважають їм щодня віддано робити свою важку роботу. Звісно, в одному фоторепортажі неможливо зібрати всіх тих, завдяки кому місто продовжує жити, завдяки кому кожен херсонець складає свої плани на мирне життя.
Працівники ХОКАРСу (рятувальної служби) щодня, після кожного обстрілу міста, допомагають мешканцям ремонтувати оселі.
Яна, щодня випікає свіжий хліб.
Михайло – працівник Укртелекому.
Ще один Михайло – волонтер. На його допомогу щодня чекають десятки херсонців.
Бажаєте кави? Тоді завітайте в кав’ярню до Даринки.
У Херсоні народжуються діти. Медсестра Оксана першою бере їх у свої лагідні руки.
Олександр – бригадир однієї з бригад Херсонводоканалу
Наталя – продавчиня невеликої, але дуже потрібної універсальної крамнички.
Віктор та Сергій. Цих відважних комунальників, певно, знає все місто. Усі вони живуть у надскладних умовах та не падають духом і щиро вірять у нашу перемогу.