На зупинці маршрутки №7 почула цікавий діалог. Жіночка, яка щойно підійшла, спитала у молодої пари, чи довго вони чекають на автобус. Хлопець глянув у телефон і відповів:
- Та вже 40 хвилин.
- А в той бік проїжджала?
- Так, аж дві пройшли.
- Слава Богу, значить ходять. Значить, скоро буде.
Наша «сімка» справді під'їхала буквально за кілька хвилин. Та попри таку велику перерву, пасажирів у салоні виявилося небагато, навіть вільні місця були. Хоча хто їздив по цьому напрямку, знає, автобуси тут курсують маленькі, їх ще “консервними банками” називають.
Майже порожні маршрутки для сьогоднішнього Херсона – цілком нормальне явище. Багато жителів виїхало. А хто залишився, вже відвикли кудись квапитися, бо поспішати стало нікуди. Життя зосередилося на походах за покупками на найближчий ринок, у навколишні магазини, на пошук гуманітарки та гарного зв’язку. Все це можна зробити повільно, прогулявшись пішки, і до того ж – безплатно. Переїзд автотранспортом з одного мікрорайону до іншого – це вже як мандрівка в іншу країну. Адже під час окупації боялися ризикувати, натрапивши на ворожий блок-пост – в автобусі його не обійдеш непомітно. А тепер страшно їздити через обстріли, адже під стінами будинків та парканами безпечніше, ніж посередині дороги. Крім того, дістатися автобусом додому після 15 години майже нереально, зустріти пізніше маршрутку – справжнє диво. І якщо застряг десь у місті, то додому доведеться вже йти пішки.
Втім, людей останнім часом на зупинках та в автобусах побільшало.
Всі фото Олександра Корнякова