Зміївські сади - від колективізації до сьогодення
Весна - клопітна пора для садівників-любителів. Кожен прагне висадити на своїй присадибній ділянці чи дачі нові дерева, кущі, квіти.
Наша журналістка Олександра Опрова теж пішла на ринок придбати кілька плодових дерев. Обираючи їх, розговорилася з продавчинею. Виявилося, саджанці виростили поблизу Зміївки Бериславського району на землях знаного колись у Радянському Союзі радгоспу “Мічурінець”. Давні традиції продовжують працівники господарства та їх нащадки.
Передова садівниця радгоспу “Мічурінець” Марія Сигалєт, 1951 р.
Після масового розпаювання земель колишніх радгоспів пайщики “Мічурінця” не викорчували сади, як це сталося в багатьох господарствах. А продовжили вирощувати плодові дерева та розводити саджанці відомих, перевірених десятиліттями сортів.
Пані Валентина надає перевагу класичним, перевіреним часом сортам.
В асортименті пані Валентини, яка продає саджанці зі Зміївського розсадника, переважно класичні сорти яблуні, груші, черешні, персика, винограду, смородини. На ринку чимало і нових сортів, і екзотичних, але попит на звичні, перевірені часом не зменшується. Каже, що і сама надає їм перевагу:
“Люблю старі сорти, я консерватор у цьому питанні. Ці нові коштують дуже дорого. Та й не знаєш, як воно буде рости, розвиватися, який догляд потрібен. А зі старими простіше, знаєш, чого чекати, вони вже перевірені”.
Залюбки пані Валентина розповідає про відомі з дитинства сорти, які вирощувалися у радгоспі “Мічурінець”, їх саджанці постачалися по всьому колишньому Радянському Союзу: “Он яблуньки “Білий налив”, “Мельба”, “Слава переможцям”, “Кальвіль”, “Гольден”, “Семеренко”.
І сьогодні на ринку можна придбати саджанці, прищеплені нащадками працівників радгоспу.
І хоча сама продавчиня не агроном, все ж не утримується і описує процес вирощування:
“Вони навесні спочатку саджають кісточки, з них виростають дички, а вже у серпні - вересні прищеплюють. Найкраща ж пора для висаджування дерев - з початку березня увесь місяць, коли вже плюсова температура. Хоча й нічні приморозки не страшні. Можна і у квітні садити, якщо прохолодно. Восени найкращий час для посадки - кінець жовтня і листопад. Восени, вважається, навіть краще садити, бо за зиму корінчик приживається”.
Та щодо історії відомого колись радгоспу і діяльності його послідовників жінка все ж порадила звернутися до самих зміївців, що ми і зробили:
“Радгосп “Мічурінець” займався садівництвом і виноградарством, - розповідає староста села Зміївка Микола Куривчак. - Трест, якому підпорядковувалося господарство, тоді був у Києві і воно напряму працювало зі столицею. Був свій розплідник. Троянди, саджанці різних дерев, виноград. Радгосп існував до тих пір, доки не почалося розпаювання. Коли господарство розпалося, люди стали займатися вирощуванням та прищеплюванням саджанців вдома. Так, зараз хтось продовжує цим займатися на приватних садибах, а де є і розплідники. У них закуповують саджанці часто цілими партіями. Покупці не лише з Херсонщини, а й з усієї України”.
Бібліотекарка Зміївської сільської бібліотеки №1 Олена Кнутас розповіла, що до колективізації на цих землях проживали переважно німці і шведи. Потім шведи почали виїжджати, а німці залишалися. Вони вступали у колгоспи, які створювалися у 1930 - 1931 рр. Попередником “Мічурінця” був колгосп ім. К.Маркса:
“Головою колгоспу був чоловік на прізвище Юнг. Його ім’я та по-батькові, на жаль, не збереглися. Люди займалися вирощуванням зернових, кормових, баштанних культур, бавовни, а також рибальством. У колгоспі був фруктовий сад та виноградник”.
Під час Другої світової німців та шведів, що залишилися, вивезли до Німеччини. А після війни люди почали повертатися та піднімати сільське господарство:
“Наприкінці 1944 року тут було організовано підсобні господарства херсонського заводу ім. Комінтерна, підсобне господарство “Херсонторгу”, “Рибтрест”, - продовжує розповідь Олена Кнутас. - А в 1950 році на базі усіх цих підсобних господарств створено радгосп “Мічурінець”. Тут займалися тваринництвом, садівництвом, городництвом, виноградарством, вирощуванням зернових, кормових, баштанних культур, розсадництвом та рибальством.
Передовий тракторист радгоспу Іван Руденко, 1953 р.
Радгосп славився насамперед своїми садами. Тут культивували різноманітні сорти яблук. Наприклад, “Білий налив”, “Дюшес”, “Семеренко”, “Гольден”, “Ранет шампанський”. На жаль, останнього сорту вже немає, але старожили кажуть, дуже смачні яблука були. І черешні - теж: “Великоплідна”, “Мелітопольська”, “Присадибна”, “Драгана”. Не меншу популярність мали й інші плодові дерева. Також тут вирощували троянди, агрус, смородину, різноманітні сорти винограду. Все це використовували як для власного вжитку, так і на продаж”.
Бригада садівників-переможців соцзмагання, 1958 р.
Сторож саду Іван Остапенко, 1952 р.
Також у радгоспі був розплідник, де прищеплювали та вирощували саджанці. Вони були дуже популярним товаром у республіках Союзу. Пані Олена каже, що переважно роботи виконувалися вручну:
“Така спека була. Люди самі викопували ставки, насипали дамби, підводили воду, аби можна було поливати. Щось садили у себе, а інші саджанці йшли на продаж. Продавали не лише в Україні, а й по всьому СРСР.
Працівники розплідника, 1957 р.
Чимало колишніх працівників радгоспу, їх діти і навіть онуки продовжують традиції садівників. На території Зміївської сільради працюють розплідники, хтось прищеплює дерева вдома, а хтось на власних паях:
“Навіть хто й не вмів, навчилися прищеплювати, доглядати, вирощують і продають по всій Україні. У багатьох є постійні покупці, які заздалегідь замовляють саджанці цілими партіями, а потім приїздять за ними. Також люди закладають сади. Але зараз це переважно персики, хоча є і яблуні та груші, усього потроху. Люди в нас дуже працьовиті”.
Наостанок Олена Кнутас похвалилася, що у 1951 році до радгоспу завітав відомий письменник Олесь Терентійович Гончар. У своїй поемі “Таврія” він, зокрема, описав і славні сади “Мічурінця”.
Фото Олександри Опрової та з архіву музею с. Зміївка, Бериславського району.
-preview.webp)
