Підтримати нас

"Запрошуємо на кашу й борщик!". Історія херсонських кухарів-волонтерів

Vgoru
Автор статті
13 січня 2023 17:00
2,154
Поширити:

Війна поставила багатьох українців перед викликом, як жити далі та бути корисними. Хтось одягнув військову форму й вирушив на фронт, хтось почав возити гуманітарну допомогу, дехто просто донатив на ЗСУ. А херсонські кухарі, які до війни працювали в кращих ресторанах міста, у часи окупації згуртувалися та безплатно годувати тих, хто потребував допомоги. Після звільнення Херсона вони якийсь час ще возили гарячу їжу до району, що залишався без газу та електроенергії.

Щоби дізнатися подробиці, наші журналісти поспілкувалися з кухарями Сергієм Ярмошевичем та Олександром Слободянюком.

Добра справа – спільними зусиллями 

У кухні – тьмяне присмеркове світло. Біля плити пораються двоє молодих чоловіків. Один із них перемішує вариво у величезній каструлі й каже, що там каша з бараниною і часником.

Сергій та Олександр готують гарячий обід для містян

Кухарі Сергій Ярмошевич та Олександр Слободянюк до війни працювали в престижних ресторанах міста. Заклад, де працював Сергій, забрали окупанти, а персонал вигнали. За словами Сергія, тоді шефи різних закладів об'єдналися та організували приготування їжі на вільних локаціях для всіх нужденних херсонців та мешканців області.

“Годували біженців, дітей, працівників швидкої допомоги, якийсь час возили продукти й готували їжу в обласній лікарні, поки туди не прийшли окупанти”, – розповідає Сергій Ярмошевич.

У місці, де перебували біженці з сіл області, спочатку були свої кухарі, хлопці допомагали їм грошима та продуктами. А потім дехто з тамтешніх кухарів виїхав, тоді  команді довелося розподілятися по різних локаціях, щоби готувати їжу й там. Сергій розповідає, що коли вимкнули світло, вони придбали буржуйку й готували на ній 200-250 порцій щодня. 

Ресторани з початку війни були зачинені, але там залишалося чимало продуктів, з цих залишків попервах і готували їжу. Потім почали допомагати звичайні херсонці, долучалися й деякі підприємці, чий бізнес пов’язаний із харчуванням. Допомагали й колеги, які нині перебувають за кордоном. 

Працювати в окупації, коли рашисти викрадали людей і полювали навіть на волонтерів, які розвозили ліки, було важко. Хлопцям доводилося приховувати свою діяльність 

Ми намагалися не дуже афішуватися, не  вказували локації, щоби  окупанти  не розуміли, де і що. 

На запитання, як вдавалося не втрачати оптимізм, Сергій відповідає просто: “Ми всі разом були, тому й не сумували”.  

“Ми знали, що наші скоро зайдуть сюди, і все буде добре в нас. Поки все не дуже гарно, але найближчим часом, сподіваємося, все виправиться”, – доповнює товариша Олександр.

Команда Вгору несподівано стає свідками зворушливої сцени. До Сашка на роботу приїхала мама, з якою він не бачився так довго, що навіть збився з рахунку. Після дев’ятимісячної розлуки обидва не можуть стримати сліз.

Зустріч Олександра з матір’ю

Доводилося готувати по кілька разів

У продовженні розмови Сергій із Сашком кажуть, що їм пощастило.

Людей, які ліки розвозили, по підвалах катували, забирали постійно. Протягом двох тижнів, а то й місяців, бувало, від людини жодної звістки. А нам пощастило. Ми були дуже обережні й не казали, звідки  возимо їжу, не згадували жодних локацій

Водій Юрій Михайлович Нерадько розвозив гарячі обіди з квітня. Ось що розповідає про такі поїздки в часи окупації:

Було, і зупиняли, і забирали їжу… Якось зупинили й питають: “Куди ви, дядю?” Кажу: “Везу дітям їжу”. А вони: “Ми також чиїсь діти”. Змусили відкрити баночку, а там гороховий суп, пахне смачно. Чую: “Дядю, ви приїхали”.

Коли ж чоловік продовжив наполягати, що їжа призначена дітям, один з окупантів махнув увімкненим шокером біля його обличчя. Чоловіку одразу стало погано.

Юрій Нерадько розвозив гарячі обіді весь час окупації міста 

Рашисти змусили його вивантажити все й наказали багато не балакати. Того дня кухарям довелося готувати нову порцію супу. І так траплялося часто. Юрій Михайлович каже, що потім намагався їздити іншими дорогами, а ще придбав на базарі фішечку й удавав з себе таксиста. Так чоловік розвозив їжу щодня, аж до самого звільнення Херсона.

Двісті порцій за двадцять хвилин

Після того, як до Херсона зайшли вояки ЗСУ, місто наче ожило. Люди почали отримувати гуманітарну допомогу, тож кількість нужденних зменшилася. 

Однак хлопцям роботи вистачало. Вони взялися піклуватися про мешканців Таврійського мікрорайону, поки в місті не було світла, адже газу там в багатьох домівках теж немає.

Працювали уп’ятьох. Розкладали їжу по відрах, у нас все стерильно, приїжджали на локацію, насипали в одноразові тарілочки, а хтось зі своїм посудом приходив.

У призначений час хлопці переносили відра з гарячою кашею до автівки й прямували до місця роздачі їжі, там зазвичай уже вишиковувалася черга.

Люди раділи, що дочекалися гаряченького, їли з задоволенням, казали – дуже смачно, дякували хлопцям і допитувалися, чи приїдуть вони завтра. А Юрій Михайлович  упевнено запрошував усіх наступного дня на супчик або ж борщик. 

За 20 хвилин вдавалося роздати двісті порцій гарячої їжі. 

Більше новин читайте на нашому телеграм каналі
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ