Як понад 100 років тому Крим став українським

Кримський півострів протягом багатьох століть був вузлом складних інтересів. У період Середньовіччя це були проблеми відносин Кримського ханства з його північними сусідами. 

Наприкінці 18 – 19 столітті кримськотатарський народ намагався вижити після анексії півострова Російською імперією в 1783 році. У першій половині 20 століття постало питання самовизначення кримських татар, а в середині століття відбулася їх депортація радянським урядом. У роки незалежності — пошук нового місця Криму в реаліях пострадянського часу.

Кримське питання у 1917 році

Російські пропагандисти досі стверджують, що «Крим – ісконно руські землі». Їхнім головним аргументом залишається те, що начебто «хрущов передав ці землі урср».

А чи це так насправді? Звернемо увагу на бурхливі події 1917-1918 року, коли під час Української революції виникли сучасні українські державні утворення, та постало питання перед їхніми лідерами щодо статусу Криму. На той момент керівники Української народної республіки вважали територію півострова виключно землею кримських татар. Тому в Третьому Універсалі* Крим не був включений до складу УНР. 

Третій універсал

Але, на думку історика Андрія Іванця, агресивний наступ більшовиків і той факт, що кримські татари становили лише чверть поліетнічного населення Кримського півострова, призвели до того, що їхні лідери не змогли реалізувати своє бачення розвитку цього регіону. І українській владі не вдалося узгодити свої інтереси з російськими ліберальними та революційно-демократичними колами Криму, які в більшості своїй відрізнялися нігілістичним або ворожим ставленням до українства.

Тож обережні та невпевнені дії української влади дали можливість ліворадикалам проросійського спрямування захопити в грудні 1917 року владу на Кримському півострові. Під час війни з більшовиками та після проголошення незалежності УНР її державне керівництво змушене було переглянути своє ставлення до статусу Криму. У січні 1918 року ухвалили закон про український статус Чорноморських військового і цивільного флотів, а в лютому 1918 року керівництво УНР оголосило намір включити Крим до своєї сфери впливу.

Мапа земель, населених етнічними українцями

Виходить, що протягом 1917 – початку 1918 років українська еліта і керівництво українських державних утворень пройшли шлях від невизначеності щодо статусу Криму до співпраці з кримськотатарським національним рухом у справі перебудови постімперського простору в демократичну Російську федерацію, до прагнення включити Кримський півострів до складу української держави. При цьому керівництво державних структур говорило про необхідність забезпечення спеціальних культурних прав кримчан і схилялося до надання Криму автономії.

Марш полковника Петра Болбочана

У середині квітня 1918 року з частин Запорізької дивізії сформували Кримську групу на чолі з полковником Петром Болбочаном**, яка й вирушила до Кримського півострова. Вона мала заволодіти Таврійським півостровом. 18 квітня армія УНР взяла Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних. Українці продовжували безупинно насідати на більшовиків, 21 квітня зайняли Новоолексіївку і блискавичною операцією вночі захопили переправи через Сиваш.

Аби не дати противнику отямитися, Петро Болбочан не став очікувати підходу основних сил і продовжив переслідування більшовиків. Надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, вузловою станцією на півночі півострова, і увійшла в місто

Петро Болбочан

До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. 24 квітня українські загони зайняли Сімферополь, наступного дня – Бахчисарай. А кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим гірськими стежками просувався у напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві.

Малюнок-схема походу групи П. Болбочана

Все б могло так успішно закінчитися, але втрутилися німецькі війська, вбачаючи Крим своєю сферою інтересів. У 1918 році кайзерівська Германія підписала договір*** з УНР, а потім з українським урядом гетьмана Павла Скоропадського, ставши союзником. Хоча, як покажуть подальші події, відносини з такими “союзничками” залишалися напруженими. 

26 квітня 1918 року німецька дивізія оточила всі місця дислокації українських військ у Сімферополі та оголосила ультиматум Петру Болбочану негайно скласти зброю і виїхати з Криму. Після напружених перемовин Кримська група 27 квітня залишила півострів і зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна передислокувалася до околиць Мелітополя.

Але, як там не було, кримський похід виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана і став справжнім тріумфом українського війська.

Крим – частина української держави

Наприкінці 1918 року Директорія УНР та державні структури вже розглядали Крим як частину української держави. Цей факт підтверджує те, що в січні 1919 року очільнику Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки на Кавказі Івану Красковському надали повноваження щодо створення Чорноморської федерації у складі «України з Кримом, Кубані та Кавказу».

«Оглядова карта українських земель», укладена Степаном Рудницьким

На жаль, практично реалізувати свої плани Директорія не змогла через антиукраїнську налаштованість десанту військ Антанти**** та Білої армії. Також у цей час активізувалися більшовики на сході країни. І український уряд не зміг закріпитися на території Причорномор’я.

На думку того ж історика Андрія Іванця, особливої гостроти для УНР кримська проблема набула при спробі частини кримськотатарських діячів на чолі з Джафером Сейдаметом ініціювати видання Лігою Націй***** мандата Польщі на управління Кримом. Але складність кримської проблеми та важкий стан власної держави призвели до того, що керівництво Другої Речі Посполитої зрештою не підтримало цей проєкт і рекомендувало кримськотатарському діячу домовлятися з урядом УНР про статус Кримського півострова.

Як бачимо, у непростих умовах перебував півострів під час революції 1917-1920 років. Але тезу, що «Крим – ісконно руський», спростували ще понад 100 років тому. В цьому значну роль відіграли українські та кримськотатарські національні рухи. 

*Третій універсал – державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Прийнятий 7 (20) листопада 1917 року в Києві.

**Болбочан Петро Федорович – український військовий діяч, полковник Армії УНР, очільник Кримської операції проти більшовиків з метою встановлення на території півострова української влади та взяття під контроль Чорноморського флоту. Учасник радянсько-української війни, антигетьманського повстання. З листопада 1918 року по січень 1919 року Болбочан керував Обороною північно-східної України. 

***Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німецькою імперією, Австро-Угорською імперією, Османською імперією і Болгарським царством з іншого. Підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 року в Бересті (Бресті, Бресті-Литовському).

****Антанта – військово-політичне угрупування, основними членами якого були Велика Британія, Французька республіка і Російська імперія, створене в 1904—1907 роках. 

*****Ліга Нації –  перша міжнародна міждержавна організація, створена з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами. На практиці основними завданнями були дотримання прав національних меншин і вирішення територіальних конфліктів у світі після Першої світової війни. Була заснована на Паризькій мирній конференції в 1919-1920 рр. Ініціатором її створення виступив 28-й президент США Вудро Вільсон.

Матеріал та ілюстрації 

з відкритих джерел Інтернету

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини