Як я врятувала дитину від війни. Історії матерів зі сходу
Юлія Гіді народилась і весь час живе в Станиці Луганській. За фахом – учителька фізкультури, зараз у декреті. В Юлії троє дітей, середній син Сашко цього року пішов до школи. Через близькість війни у хлопця були проблеми з мовленням, до першого класу його готували логопед і психолог. Свои.City дізнавались, як родини у прифронтовій зоні та переселенці допомагають дітям долати наслідки війни.
За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні за жовтень 2019 року, понад 200 тисяч дітей проживають у 20-кілометровій зоні по обидва боки лінії розмежування на сході. Також станом на 31 серпня 2020 року в Україні зареєструвались близько 1,5 млн переселенців. З них понад 170 тисяч – діти. Хоча вони поїхали від війни, вона травмувала їх психологічно.
Під час обстрілів казала сину, що за вікном «феєрверк, свято»
Ігорю 7 років, він захоплюється хімією і мріє стати скелелазом. Він любить лазити по деревах, й іноді разом з друзями будує на гілках «дім». Ще іноді він запитує в мами, де їхній дім. Родина Ігоря – з Донецька, через війну вони переїхали і шість років живуть у Броварах.
"Ігорьок постійно запитував мене, де наш дім, чому ми постійно переїжджаємо, – згадує Ольга Чепенець, мама Ігоря. – Зараз теж запитує, але рідко: мамо, ну у нас же там є дім, чому ми не там? Кажу, що там нічого цього нема, там старі люди. Я не бачу там на даний момент майбутнього для своїх дітей, для себе".
Ольга Чепенець
Жінка згадує, як син прокидався від обстрілів і запитував, що це.
"Казала, що феєрверк, свято, стріляють, – посміхається Ольга. – Колись він взагалі спав – добре, що в дітей міцний сон. Але ж я лякаюсь: звук, і я стискаюсь. Або присісти можу. Ось цей звук, вилітає... Потім ти бачиш у вікно це світло... Як вогник летить. І потім – бу-бух – і вібрація. І ця вібрація така сильна, типу землетрусу. Ти розумієш, що тобі ніде сховатися".
Спершу родина поїхала до родичів у Ростов – зі сподіваннями, що незабаром зможуть повернутися до Донецька. Але зрозуміли, що все затягується, з дитиною там небезпечно. Короткий час родина жила в Києві, а потім переїхала до Броварів. Мало хто хотів здавати квартиру переселенцям, ще й з малою дитиною. Зрештою родина знайшла квартиру, власниці якої було байдуже до прописки жильців. Одразу схопились за цей варіант і вже шість років живуть там.
Сини Ольги Чепенець Ігор та Андрій
Врятували сльози, дружба з переселенкою і психолог
"Коли ми приїхали до Броварів, на першому поверсі дуже стукали двері в під’їзд. Бух-бух, бах-бах. Я, напевно, місяць здригалася від цих дверей", – зізнається Ольга.
Спочатку жінка постійно плакала. Вона вважає, що сльози її і врятували. Потім подружилась з переселенкою з Луганська, разом вони прийшли до філії благодійної організації «СОС Дитячі Містечка Україна» в Броварах.
"Родина потрапила до нас, коли тільки переїхала. Тут у них не було знайомих, друзів, роботи, вони ніколи не були в цьому місці. У родини було дуже багато страхів, переживань, і це відображалось на емоційному стані дитини", – констатує Ольга Пензюр, соціальний педагог «СОС Дитячі містечка Україна» у Броварах.
Соціальний педагог Ольга Пензюр
Ігор був дуже активний, йому було важко зосередитися. Також бракувало самостійності: 5-річний хлопець одягався за допомогою батьків. Соціальний педагог каже, що Ігор не відчував себе в безпеці. Вона порадила записати Ігоря в спортивну секцію. Тепер хлопець ходить на ушу, одразу після знайомства з нами він показує прийоми цього бойового мистецтва.
Ольга Чепенець за час життя в Броварах вивчилась на соціального педагога. Вона хоче, коли підросте молодший син Андрійко, працювати психологом. Ольга пояснює:
– На мою думку, якщо родина відвідує психологів, в якийсь момент вона стає щасливішою. І я хочу теж робити сім’ї щасливішими. Дітей, мам, тат.
У групі в дитсадку лише одна дитина не мала проблем з мовленням
Жителька Станиці Луганської Ірина Артюшенко у 2013 році народила сина Олега. Її рідне селище наразі є крайньою точкою, підконтрольною українській владі, там знаходиться пункт пропуску на лінії розмежування з окупованими територіями. У 2014-2015 роках селище сильно обстрілювали.
"Ненадовго ми виїжджали, бо сину було півроку. А потім повернулися, живемо весь час тут, – каже Ірина. – Коли не сильно стріляли, Олег спав. Коли дуже сильно – було так, що вікна дзвеніли – прокидався, плакав. Зі мною ще брат живе, то він весь час говорив, щоб біля вікон не ставали. А так загалом нічого. Пролітало повз нас, а де приземлялося – не знаю".
Ірина Артюшенко
Олегу було складно розмовляти, і родині допомогли у місцевому офісі «СОС Дитячі Містечка Україна».
"До нас звертаються родини, які розуміють, що не зможуть самостійно впоратися з якоюсь кризовою ситуацією в житті", – пояснює Катерина Профатілова, соціальна працівниця «СОС Дитячі Містечка Україна» в Станиці Луганській.
Якщо у 2014-2016 роках до організації зверталися насамперед, щоб отримати їжу, засоби гігієни та іншу матеріальну допомогу, то сьогодні це відходить на другий план. За словами Профатілової, батьки починають бачить наслідки конфлікту в розвитку і поведінці дітей. Тому стало більше людей, які просять про допомогу психолога та логопеда.
Шестирічний Олег зі Станиці Луганської
"Торік ми працювали в дитячому садку, і лише одна дитина з групи, яка йде в школу, говорила без порушень мовлення. Усі інші мають їх, – додає Профатілова. – Фахівці зазначають, що це специфіка території, на якій ми проживаємо. Тому що стресові емоції, які переживала мама під час вагітності, те, що дитина чула в грудному віці, безумовно, впливає на розвиток".
Катерина Профатілова
Мама – крутіша за супергероя
Юлія Гіді з дітьми у 2014-му виїжджала зі Станиці Луганської. Повернулась у 2015-му.
"Їхали, поки були бойові дії. Коли повернулися, треба було відновлювати будинок – там прямі влучення були", – каже Юлія.
Її син Саша, який цього року пішов до першого класу, мріє стати футболістом. Ганяти м’яча – його улюблена справа. Коли запитуємо хлопця, хто для нього крутіший за супергероя, одразу відповідає: «Мама». Бо вона захищає.
Сашко – син Юлії Гіді
У Саші були проблеми з мовленням, його водили до логопеда в «СОС Дитячі Містечка Україна», підготували до школи. Молодшу доньку, яка народилась у 2018-му, з трьох місяців водять на розвиваючі заняття до цієї благодійної організації.
"Мама звернулася до нас за допомогою психолога для корекції тривожних станів дітей. А також – щоб логопед допоміг підготувати дитину до першого класу, – каже Оксана Шпак, соціальна працівниця «СОС Дитячі Містечка Україна», яка веде родину Гіді. – Саша був у групі підготовки до школи «Майбутній школярик». Там розвивають пізнавальні й творчі здібності дитини, адаптують її до дитячого колективу, навчального процесу".
Першокласник Саша, його мама Юлія Гіді та соціальна працівниця Оксана Шпак
Сьогодні філія організації в Станиці Луганській супроводжує 104 родини, де виховується 200 дітей.
"Головна мета нашої роботи – попередити соціальне сирітство і зберегти для дитини рідну сім’ю", – підкреслює Катерина Профатілова.
На сьомому році війни в Україні не існує державної програми реабілітації дітей, постраждалих від бойових дій. Тому поки це є справою благодійних фондів, волонтерів, громадських організацій і самих родин.
Якщо ви бачите, що близькість бойових дій вплинула на психологічний стан і поведінку вашої дитини, шукайте можливостей допомогти їй. Розповісти про такі опції можуть у соціальній службі міста чи району. Організація «СОС Дитячі Містечка Україна» має філії у Києві, Броварах, Сєвєродонецьку, Старобільську та Станиці Луганській.
Проєкт «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
-preview.webp)
-preview.webp)
