Що важливіше: мова чи територія?

Дивлюся щодня аж до пізньої ночі на Чеському телебаченні (ČT24) новини і коментарі про війну, розв'язану керівництвом Російської Федерації в Україні. Час від часу на екрані з'являються мої співвітчизники - українські біженці з різних регіонів: Київ, Херсон, Одеса, Запоріжжя, Кременчук, Суми, Краматорськ, Харків, Львів тощо.

Поламані російською війною долі, сумні до болю історії, гіркий плач і солоні сльози. І все це... російською мовою - мовою загарбника, окупанта і ф(р)ашиста. 

Російською говорить і мешканець західної України (Ужгород, Львів, Чернівці) і України східної (Дніпро, Полтава, Донбас з Кривбасом), північної, центральної і південної частини країни, що потерпає від безперервних обстрілів, руйнувань, окупації з боку нашого сусіда (читай - віковічного ворога). І ніхто при цьому навіть не подумав про те, що частково провина за розв'язання путіним війни лежить на кожному російськомовному громадянинові України, бо дав тирану і диктатору, нехай і опосередковано, привід "захищати своїх людей".  

Наразі я працюю в одному із супермаркетів у центрі Праги і часто бачу наших біженців (їх легко впізнати), і чую, як вони між собою і навіть зі своїми дітьми розмовляють чужою мовою. Від 2014 року я сприймаю російську мову так, як сприймали німецьку в СРСР після Другої світової війни - з ненавистю. Тому коли до мене російські або російськомовні покупці зверталися на "общєпонятном язикє", я їм відповідав, що мовою окупанта не розмовляю і не розумію, але можете зі мною спілкуватися українською, білоруською, польською, словацькою або чеською мовами. Так само і після 24 лютого не тільки я, як українець, але навіть і деякі чехи реагують на російську мову категоричною відмовою: "нє панімаю". Тим самим російськомовні українці потрапляють у своєрідну мовну пастку - їх сприймають за окупантів, загарбників і ф(р)ашистів. І що дивно, коли я їм пропоную для спілкування одну із перерахованих вище мов, вони легко і невимушено переходять на українську. Знають, володіють, але не говорять. Своєрідний мовний стокгольмський синдром. 

Я маю дуже багато знайомих у сусідній Польщі, оскільки в мене, як і в більшості українців, є також і польське коріння. І коли ми з поляками зачіпали мовне питання, то вони завжди з великим здивуванням запитували: чому українці в переважній більшості розмовляють не своєю мовою? На всі мої історичні факти з придушення української мови російськими узурпаторами від часів Петра Першого аж до сьогодні, вони відповідали єдиним аргументом з власної історії. Знаєте яким? У результаті безпрецедентних поділів 1772, 1792, 1795 років Річ Посполиту поділили між собою Росія, Прусія і Австрія. Польща зникла з мапи Європи на 123 роки. Увесь цей час польськими землями правили іноземні держави. Та на відміну від багатьох інших країн, націй і племен, які зникли назавжди, Польща зуміла повернутися на політичну мапу світу і продовжує говорити виключно своєю, польською, а не чужою російською та німецькою мовами. Причому без будь-яких виключень і виправдань.

Після виходу України із тюрми народів СРСР українці за інерцією продовжували спілкуватися російською, мовляв, звикли. Після трьох майданів і підйому хвилі українізації, непорушними залишилися центр, схід і південь України. Окупація Криму, а потім і частини Донбасу також суттєво не вплинули на мовну самоідентифікацію. А потім був прихід до влади проросійського Володимира Зеленського із його твердолобою позицією: "какая разніца, на каком язикє разґаварівать".  І це притому, що в листопаді 2021 року за результатами опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, 78% українців вважають своєю рідною мовою українську, а 18% – російську.

І ось вже майже місяць в Україні точиться повномасштабна війна Росії з Україною, метою якої є тотальне знищення нашої з вами держави, а з нею і нашої мови. А ми продовжуємо і далі спілкуватися між собою мовою наших убивць, які переконані в тому, що сказав їм путін: ніякої України ніколи не існувало, її вигадав Ленін, і що виключно росіяни – спадкоємці Давньої (а не Київської, як було насправді) Руси, яка була найбільшою державою Європи. Що ще має статися більш трагічного, щоб ми нарешті зрозуміли глибокий сенс пророчих слів геніальної Лесі Українки: "Нація повинна боронити свою мову більше, ніж навіть свою територію..." 

Анатолій КРАТ, журналіст, письменник, перекладач.

Прага, Чеська Республіка.

Анатолій Крат

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...