Севастополь — місто російської ганьби

У кремлівському наративі Севастополь постійно підносили та підносять як місто російської військової слави. Але чи це так? Частково спростуємо цей міф на прикладі Кримської війни 1853-1856 років.

У 1853 році Російська імперія напала на володіння Османської імперії. Так почалася війна, яка отримала згодом назву “Східна” або “Кримська”. Спочатку турецькі війська програвали у цьому військовому конфлікті. Але коли на боці османів несподівано для російського імператора Миколи I  виступили найпотужніші держави тогочасного світу – Великобританія та Франція – справи росіян пішли кепсько.

Племінник помстився за дядька 

У вересні 1854 року царська армія не змогла завадити чи бодай затримати висадку союзних військ у Криму. В районі Євпаторії безперешкодно зійшли на берег 60 тисяч британців, французів і турків. Вони одразу захопили на російських складах понад тисячу тонн пшениці. Це покращило забезпечення союзників та створило проблеми з продовольством у царській армії.  

Потім союзники рушили на південь уздовж узбережжя Криму в напрямку Севастополя. На півдорозі, на берегах річки Альма, їх спробувала зупинити російська армія під командуванням одіозного князя Олександра Меншикова. 20 вересня відбулася велика битва, у ході якої царські війська зазнали поразки та відступили. Серед трофеїв союзницькі війська отримали фургон Меншикова з його документами. Ця поразка стала гучним ляпасом для Російської імперії. Адже там жили ще пам'яттю про перемогу над Наполеоном. Та ось минуло 40 років, і війська його племінника – французького імператора Наполеона III — перемогли росіян. 

Втім, союзники діяли аж занадто обережно, вважаючи, що в битві на річці Альма були не основні сили російської армії в Криму. Якби вони швидше наступали на південь то миттєво змогли б захопити головну базу Чорноморського флоту – Севастополь. Але призупинилися і дали цілий місяць росіянам на підготовку оборони.

Чорноморський флот став “підводним” 

Водночас британська та французька екскадри блокували царський флот у севастопольській бухті. Європейські військові кораблі мали чисельну та якісну перевагу. Адже 50 із 89 суден були пароплавами. У той час, як росіяни мали лише 11 пароплавів та 30 застарілих вітрильних кораблів. Переляканий Меншиков наказав затопити флот, щоби ворог не прорвався через бухту в місто. Проти такого рішення виступив начальник штабу Чорноморського флоту Володимир Корнілов. Він пропонував атакувати союзну ескадру, але князь Меншиков тільки повторив свій наказ, який був одразу виконанний. 

Кораблі так швидко затопили, що з них  навіть не зняли гармати та не встигли забрати свої речі офіцери. Матросів висадили на берег укріплювати оборону Севастополя. Не зрозуміло, чому так швидко затоплювали кораблі, бо битва за місто почалася лише через 24 дні. Загалом  наприкінці облоги на дні севастопольської бухти опинилося 93 військових та цивільних кораблів. Ось так у середині 19 століття Чорноморський флот припинив своє існування. 

На потопленні свого флоту Меншиков не зупинився. Він був настільки наляканим перспективою опинитися у заблокованому Севастополі, що вирішив вивести основні сили російської армії за межі міста. Тож, основний тягар оборони ліг на плечі моряків, кораблі яких із завзяттям в цей час топили самі ж росіяни.    

70 відсотків оборонців були українцями

У цей час командування союзників продовжувало демонструвати дивовижну нерішучість. Британський воєначальник барон Реглан та французький генерал Канробер вирішили тимчасово зупинитися та облаштувати позиції під Севастополем. Оборонцям доводилося в авральному режимі зводити укріплення. Керував усіма роботами російський військовий інженер Тотлебен. Безпосередньо обороною міста командував віцеадмірал Володимир Корнілов. Але його поранили під час першого ж артобстрілу, тому його місце зайняв віцеадмірал Павло Нахімов, який, ймовірно, був нащадком козацького роду зі Слобожанщини. 

Завдяки організаторським здібностям Тотлебена, Корнілова, Нахімова та героїчним діям захисників оборона Севастополя тривала цілих 11 місяців. До речі, в цих подіях українці відіграли дуже важливу роль. Вихідці з українських губерній становили до 70% особового складу Чорноморського флоту. І це зрозуміло, бо в той час було відсутнє залізничне сполучення з Кримом, тому набирали  моряків переважно з територій,  наближених до Чорного моря. Серед офіцерів українців було не настільки багато, але все одно – до третини. Відомо, що зі 150 загиблих під Севастополем офіцерів 55 походили з України. 

Але  про ці факти в Росії воліють не згадувати. Імперія, вона на те й імперія, що все приписує собі. Тому для неї це винятково російські солдати, матроси та офіцери.

Падіння Севастополя 

За весь період оборони Севастополя  союзники провели 6 масованих артилерійських обстрілів та 2 великі штурми. Вони суттєво збільшили чисельність свого угруповання в Криму. Навіть залучили нового союзника – Сардинське королівство, яке сподівалося  в обмін на участь у війні  отримати допомогу в об'єднанні Італії. В результаті склався такий собі прообраз ситуації “НАТО проти Росії” в Криму. Адже в наші дні Великобританія, Франція, Туреччина та Італія є членами Північноатлантичного альянсу.      

Тим часом російська армія Меншикова, а після його відставки, Михайла Горчакова, намагалася допомогти Севастополю та вибити противника з навколишніх висот. Але, всі спроби були марними.

Вирішальне значення мала битва на Чорній річці 16 серпня 1855 року. Протягом цілого дня Горчаков кидав своїх солдатів у лобові атаки, але нічого не домігся і відступив. У цій безглуздій бійні російська армія втратила до 10 тисяч особового складу. При цьому союзники втратили менше, ніж 2 тисячі військових. Після цієї поразки шансів врятувати Севастополь вже не залишалося. Постійні обстріли винищували його гарнізон. Під час огляду укріплень загинув адмірал Нахімов. 

8 вересня 1855 року французи заволоділи головним пунктом оборони – Малаховим курганом. Цією атакою командував Патріс де Мак-Магон, майбутній президент Франції (1873-1879 рр.). Після цього російське командування вирішило залишити південні укріплення Севастополя та перевело війська через плавучий міст на північну частину севастопольської бухти.

Падіння міста призвело до остаточної поразки Російської імперії у Кримській війні, яка закінчилася для царської держави ганебним мирним договором. Його підписали 30 березня 1856 року в Парижі. За цим документом царська держава на декілька десятків років втратила свій вплив у Чорному морі, бо їй було заборонено будувати та тримати там військовий флот. 

Матеріал та ілюстрації з відкритих джерел інтернету

 

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини