Підтримати нас

Самоізоляція, “дистанційка”, щоденна рутина та діти: як херсонські сім'ї переживали найсуворіші місяці карантину

Автор статті
26 листопада 2020 11:00
2,656
Поширити:

Цієї весни стрічка Фейсбука рясніла гнівними публікаціями та коментарями батьків - через необхідність цілодобово проводити час разом зі своїми дітьми. Школи та садочки відпустили вихованців додому, на карантин. Батьки працювали в умовах самоізоляції, в онлайн режимі, та проводили зум-конференції, а діти нудилися і всіма можливими засобами намагалися привернути увагу дорослих. У деяких родинах сімейні конфлікти стали нормою.

Журналісти “Вгору” поспілкувалися з чотирма херсонськими родинами, аби дізнатися, чи настільки він страшний, отой карантин, яким його зображують у соцмережах?

“Весна пройшла повз мене”

Молоде подружжя Ретивих разом з донькою Марфою гуляє в парку. Дівчинці 7 місяців, вона народилася у час змін, коли в Україні мало не щодня оголошували нові й нові карантинні обмеження через поширення коронавірусу.

 Оля, Максим та Марта 

Молода матуся Оля пригадує:

- Марфа народилася 7 квітня. Але в декретну відпустку я пішла ще з січня, тож перестала вести активне соціальне життя задовго до настання карантину. Мені було дуже затишно та комфортно на самоізоляції — жодних тобі нарад, лекцій, походеньок. На карантині я нарешті почала висипатися та могла спокійно готуватися до пологів і появи доньки. Звичайно, у мене були деякі хвилювання через коронавірус, але, згідно зі статистикою, вагітні жінки та новонароджені не були в зоні ризику. Тому не панікувала.

Але були й мінуси. Десь за 2-3 тижні до пологів у лікарні парі повідомили, що партнерські пологи заборонено. А Оля з Максимом дуже хотіли народжувати разом — готувалися до цього, дивилися різноманітні освітні відео. Ця новина стала для породіллі ударом.

"Половина мого спокою трималося на тому, що Максим буде поруч. Я сподівалася, що чоловік забезпечить дотримання правила трьох “Т” — темно, тепло, тихо в перші хвилини життя дитини. Коли Марфа вже народилася, до нас нікого не пускали — ні чоловіка, ні батьків. Це було ще одне карантинне обмеження. Їжу залишали в медсестри на прохідній: відвідувачі тиснули кнопку дзвінка та передавали пакунки через віконце", — пригадує Оля.

Також були й свої плюси — породіль було мало,  Олі з донечкою виділили окрему палату за невелику плату. Такі палати й за великі гроші не завжди бувають вільними. Але, знову ж таки, оцінити усі її принади дівчина не змогла, бо до неї та дитини нікого не пускали. Оля пригадує:

"Наприклад, у палаті був зручний диванчик, на якому зазвичай ночують чоловіки породіль, але Максим поруч бути не міг. Урочистої виписки теж не було, щоправда, ми й без карантину її не планували. Родичі до нас у гості рідко навідувалися, мабуть, на це також вплинули карантинні обмеження. Ми раз на місяць приходили в дитячу поліклініку для планового огляду. І коли 7 травня вперше прийшли, в коридорі під кабінетом педіатра взагалі нікого не було. Це також було через карантин. Якщо з малюком усе добре і немає планових щеплень, то бажано не приходити", — пояснює молода матуся.

Максим, тато Марфи, пригадує:  аби уникати скупчення людей, він разом з Олею ходив до супермаркету вночі. “Ми, звісно, не скуповували тоннами туалетний папір, але намагалися придбати продукти на цілий тиждень. 

Купували по кілька пачок кави, печива, сиру, згущеного молока... Я ходив на закупи з рюкзаком для походів. А ще з нами живуть наші друзі: такса Агата та кіт Кац, — їх теж потрібно було забезпечити провіантом.”

“Нарешті я вдома!”

Наступні наші герої, а точніше, героїні карантин та самоізоляцію зустріли з оптимізмом. Багатодітна матуся Інна Кондратьєва розповідає:

- Можливо, я якась нестандартна мама, але дуже зраділа початку карантину, бо змогла більше проводити часу зі своїми дітьми. У мене три доньки: найстарша Марго — їй 10 років, і близнючки Мая та Марта — їм 4,5 роки. Після народження Марти та Маї я два роки була в декретній відпустці, а потім 2 роки працювала і не могла щодня проводити багато часу з дітьми. Коли почався карантин, як і більшість людей,  почала працювати в онлайн режимі вдома. Діти теж залишалися зі мною і не ходили до школи й  садочка. Саме тоді я зрозуміла, як швидко виросла моя малеча і, що я багато чого пропустила.

Інна розповідає, що їй пощастило не втратити заробіток, вона дуже швидко почала працювати дистанційно, і в неї був повноцінний робочий день. Чоловік Інни - Жан - також працює увесь день, він поліціянт. І в час карантину роботи йому тільки додалося.

Жінка пригадує, що у перші 2 тижні було легко,  старшій дочці подовжили канікули, тож вона допомагала піклуватися про сестер. Але потім почалося онлайн навчання!

Інна та Марго вчать близнючок читати

Маргарита ходить у три школи — у звичайну, спортивну та музичну. Усі три навчальні заклади почали працювати дистанційно. Інна розповідає подробиці:

- З учителем музичної школи ми працювали через телефон. Донька грала на фортепіано, — вчителька зі  спеціальності слухала і давала вказівки та поради. Тобто це було повноцінне годинне заняття - двічі  на тиждень. А коли в дочки був за розкладом технічний залік, — я знімала на телефон її гру і надсилала вчительці. А викладачка сольфеджіо просто давала учням письмові завдання, вони їх виконували,  батьки фотографували зошит для нот та надсилали на перевірку. Діти з хору  також отримували завдання, співали свої вокальні партії, знімали на телефон та надсилали записи вчителю. У спортивній школі спочатку не було занять, потім тренери зрозуміли, що треба переходити теж в онлайн режим.

Інна пригадує випадок: “У спортивній школі, в яку ходить Марго, є басейн. Але впродовж пів року з ним були якісь проблеми, його  ніяк не могли запустити, і діти спочатку займалися так званим “сухим плаванням”. А потім, коли дітей, нарешті, допустили до басейну і вони почали плавати по-справжньому, почався карантин. Тож водні заняття довелося скасувати. Просто іронія долі!”

І, якщо з плаванням не склалося, то з іншими вправами був прогрес — 2-3 рази на тиждень вчителі надсилали відеозаписи фізичних вправ, які діти мали виконувати вдома. “Це щодо  Маргарити, — пояснює Інна, — а Мая та Марта, окрім садочка, відвідують гуртки — танці та вокал. Слава Богу, завдань з танців нам не надсилали, а з вокалу вчителька через вайбер задавала їм робити певні вправи, щоб вони не втрачали ті навички, які вже опанували. Дівчата успішно все виконували, у них є хист до співу, а наш вокальний колектив навіть посідає призові місця.”

Але в середині карантину Інна відчула, що їй важко з усім цим впоратися, адже виконання домашнього завдання контролювати доводиться саме їй, готувати щодня на 5-х членів родини й при цьому ще і якось працювати протягом 8-ми годин. “Та все одно, коли локдаун закінчився, мені стало сумно — так, це, звісно, важко - поєднувати навчання, роботу та побут, але я хоча б могла весь день бачити своїх дівчат.”

“Розважальний центр” вдома

Інні та дівчатам пощастило — вони мешкають у приватному будинку, тому в дітей є можливість гратися на свіжому повітрі. “А от на вихідних нам було сумно, ми звикли ходити до друзів або приймати гостей, — каже Інна, — але, коли пандемія тільки набирала оберти, це довелося припинити. Натомість ми почали проводити гастро-вікенди! Зазвичай у нас не було достатньо часу, аби разом щось готувати. Але через те, що  в суботу та неділю залишалися вдома,  почали разом робити суші, пельмені, піцу. У цей же період  вирішили поставити в одній з кімнат на першому поверсі дитячий спортивний майданчик та гірку. Усе це  встановлюємо влітку на подвір’ї. Також у нас є велика гойдалка, вона стала улюбленим місцем дітей. Тобто ми зробили малечі таку ігрову кімнату, аби вони не сумували.”

“Салон краси” - це одна з улюблених ігор дівчат

Не все так безхмарно

А от родина Олени Таскаліної зовсім не раділа карантину. У жінки двоє доньок — Соня та Марійка. Обидві  ходять до дитячого садочка. І з 16 березня (початок карантину) обидві залишалися вдома — типова ситуація. Олена працювала вдома за комп'ютером. З одного боку, дівчина раділа, що діти поруч, але коли малеча плакала, а Олена мусила розмовляти з клієнтами, у такі моменти їй психологічно було дуже важко.

Через те, що дівчатка були завжди вдома, Олена часто не встигала виконувати всю роботу вдень і продовжувала працювати вночі. Також карантин завдав ще одного удару:

"Для Марусі цей рік у садочку був останнім. Зараз вона вже ходить у перший клас. У садочку в кінці року мав бути її перший випускний, вона про нього мріяла, мріяла про пишну сукню. І все це скасували! Художній керівник просто записала пісню і поздоровила усіх нас онлайн. І все це було надто сумно", — пригадує Олена.

Олена та її молодша донька Соня

Головне - не опускати руки

Наші наступні герої — Ірина та Володимир Ханікови, у них 5 дітей (на головному фото)! Також подружжя вже стало дідусем та бабусею — вони мають одну онуку. Наймолодшому сину Ірини та Володимира - 8 років, його звуть Артем. Хлопчик народився з синдромом Дауна. Старший син і дочка вже мешкають окремо. У родині Ханікових гроші заробляє Ірина, а Володимир увесь свій час присвячує дітям.

Жінка працює менеджером у приватній фірмі. Під час карантину Ірину відправили на самоізоляцію, і вона не могла заробляти. Жінка пригадує: “Найважче було з фінансами, нам довелося витратити всі наші заощадження, ми навіть несвоєчасно платили за комуналку. Про нас держава, на жаль, забула подбати, я не ФОП, я працюю у приватному підприємстві, і мені ніхто не відшкодував втраченого заробітку.” Втім, в інших сферах життя у родині Ханікових була злагода. До карантинних обмежень Ірина радить ставитися по-філософськи:

"Головне не опускати руки, не занепадати духом. Можна сидіти й плакати, прокручувати собі у голові думки, що все буде погано. А можна спробувати знайти хоч якийсь позитив. Так, я не можу скасувати карантин, я не можу порушувати закон і вийти на роботу. Але я можу докласти зусиль, щоб знайти якийсь вихід із ситуації. Наприклад, фінансово ми багато втратили, але водночас я мала можливість майже весь час проводити з дітьми, спостерігати, як вони дорослішають", — розмірковує Ірина.

Діти Ірини, крім закладів освіти, відвідують ще й багато гуртків. Дочка Ксенія ходить на танці, а сина Артема водять на кіокушин карате, на індивідуальні уроки гри на фортепіано, на танці та в інклюзивну театральну студію “Світло в тобі”. Ірина каже, що дуже задоволена роботою тренерів під час карантину: ”Вони працювали, як годинники, і вчасно виходили в онлайн!”

Важко було донькам Софійці та Ксенії дистанційно вчитися: ноутбук один, а їх двоє, і вони вчаться в різних класах, отже, й програма відрізняється. Тому онлайн уроки робили по черзі.

 Родина Ханікових на прогулянці

З навчанням усе більш-менш зрозуміло. А як же відпочивала та розважалася така велика родина?

—  До коронавірусу ставлюся як і до будь-якої іншої хвороби, у тому сенсі, що захворіти може кожен, ніхто не застрахований від цієї недуги. Але ми ведемо здоровий спосіб життя, діти вживають корисну їжу та вітаміни, тому в нас не було паніки з приводу COVID-19. Ми виходили гуляти, ми цього не приховуємо! Дітям потрібне свіже повітря та вітамін D. Ми одягали маски та знаходили місця, де мало людей — у Херсоні в районі колишнього бавовняного комбінату багато таких куточків. Також у нас є собака Дана, а ви ж пам’ятаєте, що тоді в парках можна було гуляти з собакою? От Дана у нас в той період виходила на прогулянку по черзі з кожним із нас! — жартує жінка.

Коментар психолога

Журналісти “Вгору” попросили психолога-практика, гештальт-терапевта Олександра Танасюка проаналізувати історії наших героїв та дати поради іншим родинам про те, як уникнути конфліктів через перебування разом в одному просторі.

Олександр пояснює:

- Перш ніж давати якісь поради сім’ям з маленькими дітьми, потрібно зрозуміти, в якому стані опинилося наше суспільство. Ми тільки почали якось “відходити” від травматичних подій 2014-2015 рр., тоді почалася війна, тоді сталася анексія Криму... і тут знову таке потрясіння на всіх рівнях - пандемія та карантин. Те, що з людьми почало коїтися в березні, це перша стадія стресу. Її можна схарактеризувати як стан тривоги. Ніхто ще не бачив хворих на коронавірус, не було зафіксовано жодного летального випадку, але люди вже побігли в магазини й аптеки й почали скуповувати все підряд. І їх можна зрозуміти — вони не знали, чого очікувати. Але була й інша категорія населення, які відчували роздратування через, те що відбувається. У суспільстві був розкол на тих, хто боїться і тих, хто дратується.

За словами психолога, друга стадія стресу — адаптація. Вона показує, наскільки людина взагалі пристосована до змін, до різних форс-мажорних обставин. Тобто, якщо у людини є  проблеми з житлом, вони обов'язково стануть ще гострішими. Якщо є негаразди зі здоров’ям — карантин як фінансово, так і психологічно всі ці проблеми лише поглибить.

Майже всі наведені історії, на думку психолога, більш-менш позитивні, крім однієї. Це говорить про те, що всі ці родини, можливо, несвідомо були пристосовані до побутових змін, до фінансових та емоційних коливань.

"В останній історії є цікавий момент — у людей є пес, і кожен міг виходити гуляти з ним у парк! Якби не пес, їм було б набагато складніше пережити карантин. І правильно відзначила остання спікерка: у карантині є й позитивний бік. Наприклад, карантинні обмеження та загроза захворіти - це, як ми вже визначили, стрес. Переживаючи його, на стадії адаптації людина перебуває в тонусі, намагається щось робити, щоб вижити. Таким чином, у людини відкриваються приховані ресурси, вона стає активною та багато встигає", — підкреслює експерт. 

Зараз почалася друга хвиля коронавірусу. На випадок карантину психолог дає кілька порад, які підійдуть як батькам маленьких дітей, так і всім, у кого бувають панічні атаки або пригнічений стан та тривожність. Отже, як можна полегшити своє життя на самоізоляції:

  • виконання дихальних вправ, заняття йогою, релаксація;

  • за можливості, відпочивати на природі (якщо парки, сквери та набережні знову стануть недоступними, тоді на дворі, на дачі, у горах);

  • спілкування з друзями, це можуть бути й онлайн-зустрічі, але обов’язково з тими, хто може вас підтримати та розрадити;

  • прийняття того факту, що всі ми смертні та переосмислення своїх життєвих цілей й орієнтирів;

  • творчі практики, арттерапія;

  • взяти аркуш паперу, написати своє ставлення до карантину, до життя, до смерті, це дасть можливість подивитися на себе по-новому, зробити якісь “відкриття”, щось змінити у собі;

  • дотримання правильного розпорядку дня.

Фото Юлії Данилевської

Більше новин читайте на нашому телеграм каналі
Поширити:
ЗАРАЗ ЧИТАЮТЬ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
ОСТАННІ НОВИНИ