«Разом з українцями нас п’ятдесят п’ять мільйонів!»

Я повернулася з Грузії більше двох місяців тому. Але тепер кожного тижня зі свого мобільного чую: “Здравствуй, дорогой украинский сестра! Как поживаешь?”

Два кроки з аеропорту в бік Тбілісі
Через кілька днів після нашого знайомства Леван, фінансист Департаменту туризму, зізнавався мені: “В аэропорту как тебя увидель, подумаль, вах, дык эта ж мой сестра прилетель!” І не шукайте жодної логіки. Просто грузини такі є: що відчувають, те й кажуть. Якщо ви їм сподобалися, то можна не боятися ні холоду, ні спраги – усі побутові клопоти вони беруть на себе.
Коли ми прилетіли до Тбілісі, спершу в очі впала загальна занедбаність. Здавалося, кожен куток кожної вулиці потребував сокири, молотка й пензля. Але гід Ніко поспішав нас розважити вже в автобусі, що рушав: “Наш водитель Малхаз удивительно поёт, но когда поёт... закрывает глаза.” Гумор – це грузинське снодійне, воно присипляє сум від споглядання похилених будиночків, покинутих курортів, закиданої пакетами річки Кури.
Але вже після першого ковтка вина під час вечері майбутнє цієї країни видається мені неймовірно оптимістичним. Ні, не у хмелі справа, а в тому, як грузини говорять про свою країну. Взимку Кавказькі гори в уяві грузин – жінки в еротичній білизні, Чорне море в них – з найпрекраснішими у світі заходами сонця, а в сіркових джерелах у Тбілісі сам Олександр Пушкін поправляв здоров’я. Найкраще грузинам вдається вихвалятися за бенкетом.
Особливого курсу правильного поїдання страв у Грузії не існує. Головне – гарно помити руки перед вечерею. Тут і хачапурі, і хінкалі (це такі великі соковиті пельмені), і шашлик прийнято їсти, ігноруючи виделки. Тамада піднімається виголошувати наступний тост. А це означає, що всі мають взяти келихи з білим або червоним вином і послухати чергову легенду про найкрасивішу країну у світі, найщирішу дружбу, найвідданішу любов. А ще грузини люблять пити за міцні стосунки з Україною. Можна це пояснювати багатьма факторами: історичними, психологічними чи емоційними. Але чорнявий тамада каже просто: “Разом нас п’ятдесят п’ять мільйонів!” І всі зворушені, і п’ють стоячи.

Кавказькі лижники
Україно-грузинська тема має продовження і за межами Тбілісі. На гірськолижній трасі в Гудаурі мене зі снігу, як мінімум, десяток разів відкопували грузинські лижники. А дізнавшись, що я прилетіла з Києва, казали усміхнено: “Ти ж наш брат!” (Тобто сестра, але грузини часто плутаються через відсутність родів в їхній мові). Тут я за пару днів відкрила у собі неабиякі гірськолижні таланти. І я переконана: справа в атмосфері цього краю. Поведінка людей на спуску відмінна від байдужого відчуження у нашому Славському чи Сваляві. В Гудаурі так просто не перестрибнуть через сердешного, який лежить на трасі догори лижами – обов’язково зупиняться, піднімуть, вдягнуть відстібнуту лижу, дадуть в руки загублені палиці і скерують спуск.

“Шапіто з Боржомом” або “Я, бабуся, Іліко й Іларіон”
Трохи нижче за лижні траси лежать курортні селища. Одне з них – Боржомі. Нині воно виглядає сумно. Центральний бювет розбитий, з нього не струменить джерело. Деякі санаторії віддали біженцям з Абхазії. Вони переоблаштували їх під постійні помешкання. Хоча переважна частина курорту в занепаді, в той же час все навколо сповнене життям, бо відбудовується. Вже зараз тут можна відпочити у сучасному санаторії, де кваліфіковані медики призначать, скільки треба вживати боржомі, а скільки... грузинської чачі. І щоліта туристів більшає.
Де струменить джерело, так це на заводі Боржомі. Зі свердловини глибиною 1500 метрів заливають у пляшки воду. “Боржомі – це не ропа, – пояснюють заводські технологи, – її не треба розводити водою, але газувати необхідно, щоб зберегла свої якості”. Окрему партію води розливають у пластикову тару. Отож усі чутки, що в пластику справжнього боржома не буває – неправда.
Обабіч гірської дороги стоять невеличкі намети. Над кожним з них на гачках, немов якісь чудернацькі стяги, висять великі рум’яні хлібні млинці – лаваші і назукі (солодкий лаваш з родзинками). Їх печуть просто у нас на очах, у круглих пічках. І з’їсти цей смачний грузинський хліб треба просто тут, на дорозі, під соснами, серед гір. Може, тоді вдасться відчути хоча б присмак грузинської провінції. А ще краще пройтися стежками героїв Нодара Думбадзе і десь на пасовищі, серед баранячих отар прокричати: “Гей, де ви, бабусю, Іліко й Іларіон?!”.

Сталін для грузин
Іще один герой Кавказьких гір – Йосип Сталін. Нація, що має комплекс маленького народу, але дуже амбітна, не може не дякувати Сталіну за славу Батьківщині. Тому містечко Горі, де народився голова ЦК Компартії СРСР, внесено у програми туристичних маршрутів. Це, певно, єдине місто, на центральній площі якого височіє сталевий Сталін. За кілька кроків розташовано єдиний у світі музей пам’яті вождя. Екскурсовод – маленька сива жіночка у капцях не розповість жодних негативних подробиць з життя кумира. Натомість прочитає його вірша (виявляється, Сталін в юності писав простенькі, добрі поезії) і проведе до експонату, яким пишаються тут найбільше – посмертної маски вождя. На виході продають листівки з його фотопортретами. На подвір’ї під спеціальним дахом стоїть маленька хатинка, в якій Йосип прожив з батьками до чотирьох років. Але, як на мене, цікавішим є урядовий вагончик, в якому Сталіну чимало довелося потрястися коліями Радянського Союзу. Він перейшов вождю у спадок від уряду Російської імперії. Тут усього кілька купе. Найбільше – Коби. У ньому можна було жити: їсти, спати й навіть приймати ванну. Закінчується вагон залою для переговорів.

Сонце в небі, у серці й у келиху
Ми повертаємось до Тбілісі. Минаємо середьовічні мури, кам’яні церкви, чарівну ріку Куру...
І я не можу позбавитися відчуття, що ця країна виходить за межі мого розуміння. Я не збагну, як це можна: прийти до кав’ярні, і лише за те, що гарно потеревенив з господарем про спільних знайомих в Одесі, отримати в подарунок смачнюще грузинське вино. Я не можу не розтуляти широко рота, коли грузини у ресторанах танцюють під національні мелодії танці своїх дідів і прадідів. І я не осягну розумом цих людей, які люблять нас вже тільки за те, що ми – українці.

P.S. Автор дякує за допомогу у підготовці матеріалу “Українсько-середземноморським авіалініям”, туристичній асоціації “Національний туристичний прес-клуб України”, ГП “Національна туристична організація України”, посольству України в Грузії і міністерству розвитку економіки Грузії.

http://old.vgoru.org/old/modules.php?name=News&file=article&sid=4158

 

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини