Психологиня Євгенія Неделевич про підтримку тих, хто залишився в окупації
Як спілкуватися з близькими під час війни? Як сприймати новини з окупованих територій? Як ставитися до вибору інших щодо виїзду з окупації?
Ці та багато інших питань стали темою розмови з психологинею Євгенією Неделевич. Вона виїхала з Херсона наприкінці квітня, тож дуже добре знає про всі нюанси життя в окупованому місті. І поради, які дає, базуються на її власному досвіді.
Про труднощі в спілкуванні
Пані Євгенія зізнається: їй допомагає в спілкуванні зі своїм оточенням – близьким і більш широким – спокійне сприйняття вибору людей. Багато її колежанок та родичів залишилися в Херсоні, і жінка постійно тримає з ними зв'язок.
“Дуже хочеться мені сказати: швидше виїжджай, — ділиться Євгенія. — Але ж я чітко пам’ятаю, що маю поважати вибір цих людей, якщо я взагалі поважаю їх. Тому стримуюсь і просто підтримую”
Найскладнішою залишається ситуація, коли людина прямо каже: “тепер ми з тобою на різних берегах”. До відкритої ворожнечі такі заяви не приводять, але після ввічливих слів спілкування припиняється.
Про що не варто говорити людям, які перебувають в окупації
Найбільше дратувало Євгенію під час перебування в окупованому Херсоні звинувачення в тому, що вона зовсім не думає про свою безпеку. Такі звинувачення вважає залякуванням, маніпуляцією через страх. Це викликало роздратування, бо насправді жінка турбувалася про безпеку своїх дітей, і свою особисто. Тож найперша рекомендація від психолога — не використовувати в розмовах будь-яку маніпуляцію, забути фрази на кшталт “потурбуйся про себе”, “в тебе є відповідальність”.
Можливо, ті, хто виїхав, намагаються підштовхнути до правильних, з їхньої точки зору, дій. Але ж насправді не так все просто. Багато хто не має можливості виїхати з різних причин — це можуть бути і хворі батьки, яких не можна залишити, і відсутність коштів, і багато інших причин. Врешті-решт, це особисте рішення. А тиском і звинуваченнями можна травмувати людину і взагалі втратити з нею зв'язок.
Тож пані Євгенія поділилася, як вона сама спілкується з тими, хто залишився на окупованій території, пам’ятаючи себе на їхньому місці.
“Я завжди пам’ятаю, що я їх люблю, і немає значення, чи це близькі мої, чи просто друзі, чи колеги — це люди великої стійкості, це українці такі самі, як я, але в них просто інший вибір, у них інша ситуація, це не те, що вони вибирають “рускій мір”, я не про це. Тому я просто постійно проговорюю, що поважаю, ціную їхній вибір, і я завжди поруч. Що до мене можна звернутися, написати, просто поговорити”
Хоча психологиня відзначає: ті, хто виїхав, можуть відчувати таку нестерпну безпорадність щодо тих, хто залишився, що навіть просто поговорити буває дуже складно. Саме безпорадність — бо реально допомогти немає змоги: ані передати гуманітарну допомогу, ані допомогти грошима (а якщо і переказати якісь кошти, то як її будуть знімати?). Лише впоравшись зі своєю внутрішньою напругою, вона може вислухати людину, її розповіді про жахіття в Херсоні. Тож головне — не тиснути, не нагнітати, не вимагати “прийняти відповідальність і щось зробити”. Люди й так розуміють, у якій небезпеці перебувають, їм потрібна підтримка, а не тиск.
“Подумайте про них, а не про себе, — закликає Євгенія. — Не треба людям, які й так у небезпеці, додавати ще й свою тривогу за них. Не треба приймати за них якісь рішення. Українці зараз тримаються завдяки своїй єдності та взаємопідтримці, а тиском можна лише розірвати, знищити контакти”
Про переживання тих, хто виїхав, за долю тих, хто залишився
Причин нервозності у відносинах між тими, хто залишається в окупації та тими, хто виїхав, пані Євгенія знаходить дуже багато. Це усвідомлені або неусвідомлені відчуття безпорадності (“я не можу нічого зробити”) та провини (“я зараз в безпеці, але нічого не роблю, бо нічого не можу зробити”). Людина починає нервувати, але ж її переживання не можуть допомогти людям в окупації. Ту внутрішню емоційну енергію переживань психологиня рекомендує використати конструктивно — не “накручувати” себе, не передавати своє занепокоєння людям, які й так перебувають у стані перманентного стресу, а повірити в них, в те, що вони впораються, і передати їм в розмові цю енергію, цю віру.
“Я просто телефоную колезі, — описує досвід спілкування Євгенія. — Питаю, як справи. Вона каже: “Чесно, або відповісти так, щоби тобі було добре?” (Розмова двох психологів, розумієте). Я кажу: “Давай чесно” — Вона: “Чесно — погано мені”. Я кажу: “Слухай, ти впораєшся, я точно знаю, що впораєшся”. Вона: “Та я знаю”. Я: “Ні, я це точно-точно знаю”. Це як розмова: “я тебе люблю” – “ні, я тебе більше” – “ні, я більше”. Так можна спілкуватися без кінця, поки розмова не перейде на вибух сміху або зміниться тема”.
Як ставитися до вибору близьких – поїхати чи залишитися?
Євгенія Неделевич вважає, що важливо навчитися прийняти, а головне — поважати вибір людей.
“Хто ми такі, щоби робити вибір за когось? Навіть якщо в мене більша зарплатня або відносно більший рівень безпеки або комфорту, я все одно не маю права нікому розказувати, як має людина жити,” — вважає фахівчиня.
Молитва теж не завадить — це діалог душі з чимось величним, Богом, Всесвітом...
“Цей діалог має бути. Я завжди кажу, він спочатку має бути з подякою за те, що взагалі в мене є, що мої близькі живі, або взагалі вони є в мене. А потім вже щось просити”.
Як читати новини з окупованої території, які нагнітають тривогу за близьких
Перша порада — дотримуватися медіагігієни: не переглядати ці новини постійно. Варто виділити для них окремий час, більш сприятливий — перші години після пробудження: кава, сніданок, новини — десь на годину-півтори-дві, щоби бути в курсі.
Після обіду новини не переглядати в жодному разі, бо мозок вже починає втомлюватися і вже не так критично сприймає інформацію, і спека не сприяє. Також саме після обіду починає закладатися платформа для сновидінь, погані думки провокують погані сни, а чим гіршим буде стан людини, тим менше вона зможе бути корисною для близьких, які потребують допомоги.
Як допомогти, якщо можливостей немає
Часом люди картають себе, що не можуть допомогти близьким, бо й самі в скруті. Чіткої відповіді, як поводити себе за цієї ситуації немає, але фахівчиня вважає, що насправді варіантів є багато: і “включити мізки” та шукати заробіток, і звертатися в різні спілки та фонди по допомогу, і шукати інші шляхи.
Як приклад — історія про допомогу людям, яку вона змогла зорганізувати, не маючи на це коштів. Наприкінці березня, коли в Херсон вже практично неможливо було щось привезти, до Євгенії звернулася колежанка з проханням допомогти будинку матері та дитини на Таврійському, там закінчувалася їжа. Телефонували в різні заклади, але відповідь була одна: “Вибачте, з грошима складно”. Тоді “пішли у люди”: написали колегам — шкільним психологам із найближчих шкіл, ті кинули клич батькам — і за тиждень для десятка жінок із дітьми назбирали крупи, м'ясо, памперси, овочі, дві машини з необхідним приїхали до притулку.
“Тож якщо дуже хочеться допомогти, просто подивіться ліворуч-праворуч, може, ви використали ще не всі можливості,” — радить психологиня.
Про доречність веселощів під час війни
“Люди мають посміхатися, — каже Євгенія, — якщо впадемо духом, якщо почнемо перебувати у глибокому траурі, то втратимо цей бойовий дух. Для трауру буде час пізніше — після перемоги. Але, розважаючись і посміхаючись, маємо ставитися з повагою до людей, в яких зараз горе”.
Головне — не сваритися між собою.
Про вміння приймати допомогу
Той, хто дає, і той, хто отримує, мають рівні позиції. Тим, хто отримує допомогу, подяку, любов, гроші, треба вміти все це приймати. А тому, хто віддає щось – гроші, увагу, сили, усе що завгодно, ту ж саму любов, — треба вміти віддавати. І ця взаємодія дуже важлива, наголошує пані Євгенія.
Але навичку приймати психологиня вважає найголовнішою. Вміння приймати дає можливість людині, яка допомагає, відчути свою значущість, свою цінність, свою спроможність. Відмова ж від допомоги викликає в неї відчуття провини. Рекомендація проста: будь-яку підтримку (емоційну, фінансову, фізичну) приймати з вдячністю, дозволяти людям, які хочуть надати допомогу, це зробити, бо і їм самим від цього буде краще. Тобто, допомагати, приймаючи допомогу.
-preview.webp)
-preview.webp)
