Пом'янемо Василя Стуса

Скількись років тому у ніч на 4 вересня помер (був убитий) Василь Стус. Я був на його перепохованні у листопаді 89-го. Стуса, Литвина і Тихого - українських дисидентів, які загинули в таборах. До речі, українці в таборах складали понад половину всіх ув'язнених. 

Ще існував СРСР. Тоді вже ідея незалежності почала поширюватися масами. Але ще здавалося - він стоятиме довго. Комуністична система була ще міцною. Тим не менше, останки дисидентів зустрічала і проводжала на кладовище така маса народу, що це не залищало сумнівів: народ не хоче жити так, як він жив. Таку величезну кількість людей, які зібралися не на першотравневу демонстрацію, я побачив уперше в житті. 

Тоді мало хто знав вірші Стуса. Вони видавалися хіба що в самвидаві. Але він став символом опору тій системі. І він продовжує залишатися таким і сьогодні. 

Я тоді зробив репортаж для "Голосу Америки". Він звучав не в прямому ефірі, а в записі. І так дивно було слухати мене власний голос, який звучав на радіостанції, яку ми звикли слухати лише підпільно. 

Ми тоді ще не усвідомлювали цього, але ті події стали ознакою близького кінця комуністичної системи. А Стус наблизив цей кінець своїм життя і смертю.

Юрій Луканов

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...