Нетипова лідерка Олена Афанасьєва

Вона дипломований фізик-теоретик, а в її фейсбуці написано, що вивчала «дзен-буддизм» у МГУ. Замість номера школи вказує: вчилася у «школі життя», хоча її минуле – це поєднання гуманітарного й технічного водночас - художня школа й все, що пов'язано з мистецтвом, і фізика, й все пов'язане з нею.

. Вона керує Центром культурного розвитку «Тотем»  і зізнається, що замість «лідер» її краще охарактеризовує фраза «руководить – ручками водить». Вона - арт-директор в Urban CAD,  їй подобається відповідати за культурну складову цього проекту, збирати художників, бути арт-менеджером, але ж ніяк не лідеркою. Під час бесіди ми шукали те саме слово, перебираючи «діячка», «керівниця», «волонтер» і навіть глузували над «коуч» і «вождь». Ми повинні були розкрити тему жіночого лідерства крізь призму проектів, які ця жінка реалізовує, або крізь філософію жінки-лідерки. Але ми розкрили інші теми. І знайшли влучну альтернативу «лідерці».

Олена Афанасьєва – раціональний мрійник.

Трохи про «Тотем» і критичне мислення:

«Центр культурного розвитку «Тотем» – все ж таки центр культурного розвитку,  ми займаємося саме культурними проектами. Хоча культуру особисто я розумію дуже широко – це й демократична культура, і  культура поведінки, і культура мови, і ще багато чого. Мене зачіпає з одного боку все це як елементи загальної культури суспільства, а з іншого – мене турбує розвиток критичного мислення. Не просто на рівні зчитування інфи в інстаграмі, а саме аналізування. Критичне мислення – наша Ахіллесова п'ята. Поверхове зчитування інформації – діагноз сучасного суспільства. Для прикладу: скільки секунд в музеї людина споглядає твір мистецтва, над яким автор працював роками (а іноді й десятиліттями)? Часто три секунди – і все. Що можна відчути чи зрозуміти за три секунди?»    

Але про «Тотем» не може бути коротко – ми вглибимося в журналістське минуле, яке сформувало цю громадську організацію:

«У 1996 році ми дізналися, що у Херсон приїжджає режисер із Харкова, який набиратиме Школу телебачення. 9 місяців ми займалися, ми робили пілотні випуски, рекламу, ми заробили перше обладнання, збиралися вже виходити в ефір. Але якось прокинулись, а наш прекрасний режисер усе продав і поїхав на «пмж» до Ізраїлю. 30 людей, які реально стали один одному рідними,  ці 30 людей опинилися на вулиці. Це той самий момент, коли  взяла на себе лідерські функції. Я не хотіла цього. І зараз не хочу. Я не хотіла бути лідеркою або директором чогось. Я просто хотіла робити передачі з друзями та вийшло так, що 2 роки ми працювали у мене в  квартирі, робили 20-хвилинні історичні прогулянки по місту,  сюжети про людей з незвичайними захопленнями або цікавою долею, музичні передачі. З готовим матеріалом пішли на «Скіфію». На 20 хвилин програми мало бути 2 хвилини реклами, це, начебто, була можливість якось заробляти, але нам дали перелік фірм, до яких не можна йти за спонсорством, і в цьому списку були практично всі. А потім президент Фонду милосердя і здоров'я Алла Миколаївна Тютюнник каже: «Зареєструйте громадську організацію і працюйте цивілізовано». Це був 1999 рік. І ось 31 серпня цього року Центру «Тотем» буде вже 20 років. А Алла Миколаївна - наша «хрещена мати»  в громадському русі.»

Про коучів і типово-нетипових лідерів

Ж: Зараз модно бути коучем з внутрішнього росту або духовного розвитку. А ваше ставлення до таких особистостей?

О: Це нове слово – наставник. Коли я бачу дівчинку або хлопчика, які називають себе по-модному «коучами», то думаю: чому ви боїтеся назвати себе не коучем, а наставником? Тому що немає авторитету чи тобі немає чим поділитися? Ми за цими модними іншомовними словами маскуємо свою неспроможність, невпливовість, за допомогою зарозумілих слів знімаємо з себе відповідальність. До речі, я – сертифікований тренер для громадських організацій, тому коли мене просять – тоді я тренер, але я не люблю формат типових тренінгів. Я – нетиповий лідер. Мені подобається підтримувати людей. Коли є шанс не бути лідером, я цією можливістю скористаюсь. Але коли на мене валиться відповідальність – я приймаю цю відповідальність завжди.

Ж: А жінка-менеджер – влучно, якщо про вас?

О: Я адекватно оцінюю відповідальність. Не можу або не хочу – скажу одразу. Можу і хочу – зроблю. От у наступний вихідний піду до молоді, 60 людей з ОТГ, розповідатиму про креативні і громадські простори, як їх створювати й підтримувати, і не спитаю, хто мені за це заплатить.

Ж: І як ця риса називається?

О: По-науковому я – пасіонарій. Людина, яка йде за ідеєю.

Ж: А було таке: «Олено, ви нас надихаєте»?

О: Мій чоловік дизйанер Макс Афанасьєв каже: «Тебе бояться». На світанку кар'єри я може й думала, як всім подобатись. А зараз я дозволяю собі бути недипломатичною. Я дозволяю собі казати людям правду. З мене ніякий політик. Дідусь мені казав: «Лєна, коли ти підеш в депутати?». А я не вмію казати те, що хочуть почути люди, я пряма, як рейка. Я не можу «включати красу». Я не лідер – я каталізатор. Мені подобається просто створювати навколо себе атмосферу, активне культурне співтовариство.

Олена й Urban CAD:

«Три роки тому журналісти мені зателефонували: «Завтра презентація арт-платформи на заводі». Я здивувалася: «А нічого, що я 20 років роблю фестивалі на занедбаних локаціях? І без мене?» І прийшла на презентацію, почала з «наїзду», сюсюкати нема коли – треба країну рятувати. Тоді мене почули, і ось ми з партнерами вже 3 роки разом створюємо Urban CAD –простір і розважальний, і розвиваючий. Коли чеська делегація сидить тут і не може піти, - це кайф. Так, я зробила собі шматок Берліна в Херсоні, бо тут комфортно, як там, і ще власноруч зроблено.»

Олена Афанасьєва (в центрі) на території свого останнього грандіозного проекту Urban CAD.

Про «задача замість проблеми»:

«Я живу в п'ятиповерхівці. Одного дня помітила, як біля баків для сміття почала з’являтися клумба, нові квіти, навіть система зрошування з пластикових пляшок. Це все робить дядя Вова, пенсіонер, в якого є вільний час, і замість буркотіння він виходить із сапочкою-лійкою, він неймовірний. От як назвати дядю Вову? Він не лідер - він пасіонарій. Бере й робить. До речі, один з фондів, з яким ми працювали, закрив інвестиції для України, сказавши: «Ми втомилися давати гроші, щоб ви робили лавки й саджали у себе у дворі квіти. Проблема у головах. Це ж ваш будинок, чому хтось це мусить робити за вас? Чому треба чекати, що на це хтось сторонній дасть гроші?»

Олена і Херсон (і про «Тотем»):

«Херсон – це база, платформа. В ньому я встигаю все. Навіть подумати.

Ми з колегами навесні зустрічалися зі студентами наших вищів. Перше питання, яке я поставила студентам – «Хто хоче працювати в Херсоні?»  Ніхто. При тому що є фріланс. Стратегія «отримати диплом і звалити» - ну така собі перспектива. Якщо ти тут не став ніким – то десь там не станеш тим паче.»

Ж: А ми можемо вглибитись у ваші плани на майбутнє?

О:  Нас часто запрошують брати участь в усьому, що може бути: «А давайте підтримаємо перегони на самокатах». «Тотем» ніколи не робить нічого для масовості. Ми більш професійна організація. Наприклад, ми не збираємо гроші на медичне обладнання, але якщо нас запросять зробити для такого проекту щось креативне – добре. От до нас в Urban CAD прийшли дівчата з ідеєю екотусовки – і все вийшло. Партнерські проекти для нас в пріоритеті.

Ж: А в чому взагалі сенс?

О: Сенс життя?

Ж: Ні, сенс реалізування ідей.

О: Це бачення того, що може бути. Коли ми почали займатись урбан-проектами…  Херсон – депресивне місто … Ні, почнемо не так. Коли мені кажуть: «Херсон – туристичне місто», я з цим не погоджуюся. Не можна показувати Суворова чи наші пам’ятники як «вау, круто», тому що для людини, яка багато бачила, це, м’яко кажучи, не дуже круто. Треба шукати іншу філософію. Ми вміємо закохувати в місто. Якщо дивитись на ситуацію в Херсоні як на занепад, то це знак = еміграція. А якщо дивитися на це як на можливість, то це мета. Я просто створюю для себе цікавий комфортний простір.  У партнерстві з людьми, якими я себе оточую. Я оточую себе людьми і просторами.

О: От я не знаю як назвати себе. Я мрійник. Одночасно й мрійник, і практик.

Ж: Раціональний такий мрійник. І прямолінійний.

О: Я раціональний мрійник.

Ж: А є якісь мрії стосовно України. Особисті мрії в проекції держави?

О: Хочу щоб думали. Друге – щоб люди брали і робили. Відповідальність за свої рішення щоб була. Хочу розумних українців в Україні. Дякую за безвіз. Це вектор євроінтеграції, але її треба починати з себе. Європейські цінності в головах. Починаючи з дворів. Дядя Вова, привіт! Він також раціональний мрійник.

P.S. Виготовлення цього матеріалу в рамках проекту «Місцева демократія» стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю Благодійної організації «Фонд милосердя та здоров'я» та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини