Дев’ять життів херсонської дримби

Дев’ять життів херсонської дримби

Літо 2014-го. На сході України повним ходом триває антитерористична операція. Тисячі військовослужбовців, волонтерів, добровольців вирушають на Донбас. У лавах добровольців - колишній шкільний учитель, а до недавніх пір - начальник пожежної охорони Чулаківского лісництва Голопристанського району Херсонської області 37-річний Дмитро Дзюба.

У зоні бойових дій Дмитро теж отримує важливу роль: він стає одним з керівників української диверсійно-розвідувальної групи (ДРГ).

Боротьба зі стихійним лихом посушливої ​​Херсонщини - лісовими пожежами - перетворюється в боротьбу із ще більш підступним, часто невидимим, небезпечним супротивником. Невибагливий польовий побут, безсонні ночі, раптове розгортання групи за наказом, постійне відчуття готовності до будь-яких несподіванок стають звичайною справою. При цьому активні розвідакції, що тривають дні й навіть тижні, перериваються ще більш втомлюючими і тривожними періодами вимушеної бездіяльності. І лише одна музика, то ближче, то зовсім поруч, майже без угаву порушує тишу степів і териконів - музика артилерійської канонади, стрілецької зброї, танкових залпів.

«Ти начебто вже і звик, - розповідає Дзюба зараз, у березні 2020-го. - Але одного дня ця «музика» війни раптом перестає бути такою вже звичною і починає аж занадто діяти на нерви. Хочеться якось приглушити цей безперервний гул. І на допомогу тобі приходить справжня музика - музика інструментального мистецтва».

Від особистого хобі - до народного визнання

З варганом - або, як називають їх українці, дримбою - Дмитро «познайомився» ще до війни. Відновити свої відносини з цим екзотичним інструментом довелося вже в Донецькій області.

Дмитро Дзюба:

«На фронті в мене було пару дримб, під час відпочинку я почав на них награвати. Цей звук варгана (якщо хто хоч раз чув, то добре знає), - він дуже медитативний, заспокійливий, він наче обволікає. Через деякий час я вже так звик до гри на варгані, що це стало мало не ритуалом, обов’язковою вправою. Потім через знайомого якимись складними обхідними маневрами замовив ще одну дримбу, нову. Коли повернувся додому, подарував її своєму кумові, а сам розшукав у інтернеті майстра варганів, якого описували як дуже крутого. Замовив інструмент за гарні гроші, отримав посилку, випробував - виявилося зовсім не те! Розчарування було таке, що мене раптово як би осінило: а чи не спробувати самому змайструвати таку штуковину?».

Перші варгани створювалися в 2016-м, уже в рідній Чулаківці, у власному будинку, власними руками з підручних засобів і звичайними інструментами. Ці «первістки», як згадує сам майстер, спочатку не відрізнялися витонченістю форм і чистотою звучання, але, як і в будь-якій справі, все прийшло разом із досвідом.

Сам майстер розповідає, що раніше вже мав неабиякий досвід роботи з різними матеріалами:   власноруч, він виготовляв нарди, шахи, японські сякухаті, індійські бандурі, флейти з бамбуку, інші духові інструменти. Також був художником, який використовував багато різних технік. Тож вчитися виготовляти дримби почав самостійно.

Дмитро Дзюба:

«Спочатку я не думав, щоб варгани робити під замовлення. Грав на них сам, роздаровував друзям. Потім поступово несподівано для себе виявив, що про «варгани від Дзюби» вже почули багато людей, ними цікавляться і в Херсоні, і в Миколаївській області, і в інших регіонах. Почали питати, дзвонити, писати. На хвилі цієї раптової «популярності» задумався про розвиток свого власного оригінального підприємства - створення дримб під замовлення».

Народження дримби

Народження кожного нового інструменту, за словами Дмитра, схоже на народження і виховання дитини. Адже всі варгани, що вийшли з-під рук умільця, для нього дорогі, як і діти. І не випадково кожен тип дримб (а таких видів, або «сімейств», на сьогодні вже дев’ять), як і людина, має власне ім’я, форму, звучання і навіть, як висловлюється сам майстер, «характер».

Дримба Лотос, дримба Ельф, дримба Мольфар, дримба Хмара... У руках Дмитра Дзюби ці інструменти стають не просто знаряддям для вилучення химерних звуків, а справжніми витворами мистецтва.

Дмитро Дзюба:

«Для мене з самого початку було важливо, щоб інструмент був не тільки «голою» металевою декою, а мав своє «обличчя». Для цього я став придумувати для кожного варгана свій «одяг» - футляр, який виготовляю з різних порід дерев».

Кожен футляр, у свою чергу, має свій оригінальний візерунок, який Дзюба теж створює і втілює   самостійно. Для зручності «господаря» дримби умілець проробляє в футлярі отвір, щоб інструмент було комфортно носити на шиї, а при нагоді й необхідності - швидко зняти і зіграти, коли того забажає душа або дружня компанія.

«Футляри я роблю з дерева різних порід, за бажанням людей, обробляю їх бджолиним воском. І з кістки ще іноді роблю. Самі футляри називаю колискою», - доповнює майстер.

Гра на дримбах майстра Дмитра Дзюби.

Херсонська дримба підкорює світ

Згодом чутка про варганіста з Чулаківки поширилася ще далі, замовлень ставало все більше, і в один прекрасний момент роботою майстра зацікавилися  за кордоном.

На сьогодні, за підрахунками Дмитра, його варгани, крім України, активно освоюють в дев’яти країнах світу (відзначимо цю значущу цифру - країн, які дали притулок «дримбі від Дзюби», стільки ж, скільки їх «сімейств»!)

Бувають навіть своєрідні «оптові» замовлення. Якось, наприклад, з дримбістом зв’язався громадянин Франції, який замовив до виконання й відправлення одразу п’ятнадцять дивовижних українських інструментів хенд-мейд.

У зв’язку з інтенсивним розширенням «варганної» справи виникла потреба освоїти сучасні технології. Так у Дмитра з’явився свій канал на UouTube. Багато питань вирішуються, звичайно ж, і за допомогою Фейсбуку - реалії, без яких сьогодні неможливо обійтися.

«Іноді треба виконати великий обсяг роботи терміново, і тоді настають гарячі деньки, - ділиться враженнями Дмитро Дзюба. - Доводиться працювати з ранку до пізнього вечора. Такий підхід, звичайно, не найкращий: адже кожен інструмент - це окрема історія, це ж не ширвжиток з-під конвеєра. Тому я почав висувати свої власні умови для замовників. Якщо людина хоче отримати «цукерку», зроблену не халтурно, а з любов'ю, ій доведеться набратися терпіння і почекати». 

Іноді Дмитро Дзюба йде в степ  біля рідного села і практикує стрільбу з лука. Каже - це дозволяє заспокоїти думки і вчить концентрації уваги.

Цікаво, що деякі клієнти чулаківского чарівника, як запевняє він сам, зовсім навіть не мають наміру грати на його дримбах: вони дбайливо зберігають їх під склом, у футлярах, які регулярно протирають. Такі колекціонери, як правило, прагнуть володіти не парою-трійкою інструментів, а цілою «лінією» з дев’яти їх видів, з різними варіаціями футлярних малюнків.

За три з половиною роки Дмитро Дзюба виготовив уже понад 600 оригінальних варганів. Як говорить вимогливий художник, напевно, кращу дримбу - справжній шедевр - він ще не створив. Тому, як і в будь-якому іншому починанні, майстру є до чого прагнути і свідомо підвищувати планку досконалості.

Інфографіка Дмитра Багненка

Користувачі, яким довелося грати на дримбах Дмитра Дзюби, здебільшого захоплені цими інструментами.

«А ще мені Дзюба зробив отакого Ельфа! - пише Роман Сахнюк на сторінці майстра в Фейсбуці - Це не можна передати, як він звучить - магія, як вона є завтра! Під нашу "Ой на горі" ляга як має бути! Дяка, друже, до неба - я в захваті завжди від людей з такими золотими руками!»

Світлана Маринич: «Моя медитація, моє сприйняття прекрасного і мій настрій! Варгани - це щось, створене саме для душі і відродження нових сил і натхнення ! Граю для себе і лише коли є час і потреба... Свого часу побачила маленьку дримбу, з якої все і почалося... Надіюсь, що колись буду грати набагато краще, хоча для мене головне, що я відчуваю цей інструмент всіма фібрами, всім тілом... Два варгани мені створив чудовий майстер Дмитро Дзюба. На одному з них я зараз граю... Зветься - «Лотос», інший - «Ельф».

Користувач соцмереж з псевдонімом Сагар Пурі також ділиться враженнями від гри на дримбах, які створив Дмитро Дзюба: «Магія звуку. Звук - це провідник. Це канал у просторі буття. Він може вести. Куди ? Туди, де зараз перебуває той, хто створює цей звук. Мене з дитинства цікавили звуки варгана, дримби. Я випадково почув їх на Колимі, де народився і провів дитинство, і де цей інструмент є природньо притаманним для народів півночі. Першу дримбу я отримав тоді, коли почав займатись йогою, незадовго до виїзду у паломництво по витоках Гангу. Це була дуже простенька дримбочка, але вона гарно лунала у нашій компанії вечорами біля вогнища Гімалаях. І от нещодавно до мене прийшли ці три чудові дримби. У порівнянні з тією першою дримбочкою вони - як потужні професійні музичні інструменти. Набагато глибший чистіший і потужніший звук. 

Цікаві факти

Любов до музики - давня пристрасть Дмитра Дзюби. Ще в далеких дев'яностих він почав виконувати під гітару пісні власного витвору. Пісні автора теж відомі багатьом шанувальникам його творчості, хоча, можливо, і не так широко, як варгани. Адже вони здебільшого виконуються для хороших друзів і приятелів, на дружніх посиденьках.

Крім усього іншого, Дмитро - автор трьох романів і ряду інших літературних художніх творів. Правда, виданих поки що лише в електронному вигляді. Але - на все свій час ...

Довідка

Варган - один з найпоширеніших і найдавніших музичних інструментів світу. Перший древній варган з відомих - інструмент III століття до нашої ери - був виявлений археологами на території сучасної Монголії. У середньовіччі варган поширюється по Азії, Європі, а потім, з колонізацією Америки - і в західній півкулі. Варган - язичковий самозвучний інструмент, а походження самого слова йде корінням в грецьке «органон» - власне, «інструмент». Таким чином, давно звичне нам слово «орган» і більш екзотичне «варган» - по суті, однокореневі.

Велике поширення мала дримба на Західній Україні, зокрема, серед гуцулів. Відомо, що у XIX столітті в Прикарпатті та на Закарпатті існували навіть ансамблі дримбарів, які грали під час свят. А вже у XX столітті, наприклад, при Закарпатському народному хорі існував власний ансамбль дримбарів, який складався з 45 музикантів. Цей гурт був створений відомим мольфаром Михайлом Нечаєм у селі Верхній Ясенів Верховинського району Івано-Франківської області. Часто всі дримбарі збиралися одночасно, і можна було почути одразу 45 дримб.

Українська дримба також звучить у класиці світового кіно - у фільмі «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова 1964-го року. Одним із дримбарів в цій стрічці був відомий сьогодні майстер дримб Іван Ванджурак, а консультантом був Михайло Нечай.

У наші часи дримбу залюбки використовують сучасні етногурти. Серед них - відомі як в Україні, так і поза її межами: «Йорий Клоц» (Львів), «ДахаБраха» (Київ), «Фолькнери» (Київ), «Гич-оркестр» (Львів), «Бурдон» (Львів).

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини