Чому українці вважають радянський режим чужинським

Тільки в 33 роки дізналась, що мій прадід по батькові Кирило Чепура був репресований комуністами за контрреволюційну діяльність.

В той час йому було років як мені. Заарештований в лютому 32 року, засланий в Північний край в Росію, зі слів односельчанина, помер в таборі під час епідемії туберкульозу, поховали в ямі разом з десятками інших. На час арешту його дружина вже померла. Його забрали, залишивши сиротами чотирьох малих дітей (в архівній справі чомусь не вказана ще одна дворічна дитина). Починався голодомор. Двоє найменших голод не пережили, інші двоє дітей пережили голод завдяки тому, що хлопчик (мій дід) доглядав за кролячими клітками у військовій частині неподалік, там його підгодовували, а він – сестру.

Дивом ці діти вижили і виросли: мій дід Петро мав велику сім’ю, 9 дітей, серед яких мій батько. Один з його онуків, мій двоюрідний брат, демобілізований десантник 95 бригади.

Батьки кажуть, що коли дід Петро отримав лист про реабілітацію, то плакав як дитина.

Серед справ Житомирського архіву ще декілька репресованих моїх родичів з прізвищем Чепура. Буду шукати інформацію і про них, сподіваюсь також знайти час і поїхати в архів в Житомир, щоб детальніше вивчити справи.

Зараз завдяки розкриттю архівів ми можемо дізнатись більше про наших предків. Пишаюсь знайомством з причетними до цього людей.

Дізнавайтесь про своїх рідних, їхнє життя не має закінчитись в мерзлій ямі десь в Росії.

Нас врятує пам’ять.

на пошуки надихнув Denys Demianenko..