Божевільна жоржина

Божевільна жоржина

Чесно кажучи, городник/садівник з мене ніякий. Переважно увесь догляд за присадибною ділянкою зводиться до ранкової екскурсії з чашкою кави у руках серед здичавілих культурних рослин та різноманітного декоративного бур'яну. Але весною чомусь зненацька просинається "мурашиний інстинкт".

До свербіння в ногах і тремтінні в підребер'ї нестерпно тягне ще щось ткнути у землю. Інстинкт настільки сильний, що геть заглушає і голос розуму “навіщо це, та місця вже немає”, і навіть вгамовує лінощі.

Ось так два роки тому не встояла перед жоржинами “веселі хлопці”. Мабуть, з насінням я б не “морочилась”. Але їх продавали “готовими” - у горщиках і вже квітучими. Дивлячись на них, аж замріялась, як вони на клумбі будуть радувати погляд та підвищувати настрій до самої осені, до морозів. Підкупило й те, що “хлопці” невибагливі й потім з ними теж ніякого клопоту - не треба бульби викопувати та десь зберігати, бо рослина однолітня.

Щоправда, ще довго вагалася - не могла обрати, який же придбати. Адже всі були такими гарними й різними: лимонними, білосніжними, червоними, бузковими, різнокольоровими... Тож купила одразу п'ять горщиків.

А за браком місця в клумбах влаштувала їх у фундамент майбутнього нового будинку - все одно “гуляв”, зводити стіни поки не планували.

Фото Інтернет

Продавчиня не обманула, “веселі хлопці” рясно буяли веселими квітами аж до жовтня.

Але потім почалися дива.

За одну ніч, після першого приморозку, чотири повністю почорніли до самої землі, проте одна жоржина - витримала. Більшість листків теж зів'яли, але на кінцях стеблини залишилися зеленими, та й самі стебла теж встояли. І у такому вигляді вона “просиділа” всю зиму, хоча були й льодяні дощі, і доволі значні морози. Якийсь час я навіть думала, що це не “веселий хлопець”, а щось інше. Бо затьмарена “мурашиним інстинктом” садила там багато чого різного. Але прийшов квітень і на кущику з'явилося повноцінне жоржинове листя.

Минулого літа моя дивна рослина так і не заціла, але трав'янисті стебла “шістдесятисантиметрового однолітника” вимахали на півтора метри й перетворилися на дерев'яні стовбури.

Спроби довідатися у місцевих ботаніків/агрономів, що відбувається, пішли крахом. Казали, що у нашому кліматі “веселі хлопці” зазвичай дійсно однолітні й розмножуються насінням. Іноді, якщо сезон вегетації довгий (тобто довго тепло), утворюють бульби, як і багаторічні жоржини. Якщо ті бульби на зиму викопати, щоб не вимерзли, то весною вони теж проростають, як у інших багаторічних родичів. А дерев'янисті різновидності жоржин зустрічаються у відкритому ґрунті  лише на прабатьківщині - на території Мексики, Південної Америки та Колумбії. Наприклад, як “Далія імперіалістична”, або жоржина-дзвіниця, яка виростає до 8-10 метрів у висоту і в кінці осені утворює на кінцях гілок пухкі квіткові суцвіття: кошики 10-18 см в діаметрі групами до 20 квітів: лавандові або блакитно-рожеві з жовтою серединкою. Таку різновидність жоржини на території Європи іноді розводять ще у теплицях та оранжереях, бо рослина не терпить морозів. 

Але щоб отак, - щоб “веселі хлопці” вижили взимку у відкритому ґрунті та й ще перетворилися на дерев'янистий кущ - такого не пам'ятають.

Чи то клімат у Херсоні став наближатися до мексиканського, чи то рослина зрозуміла, що через лінощі господині у неї немає іншого шансу продовжити рід, але факт залишається фактом. Ні нова зима, ні нещодавні березневі сніги та морози не завадили цьому “веселому хлопцю” вперто дертися ще вище й викидати нове листя. Цікаво, чи заквітне цього року? А якими барвами?

Фото Ірини Ухваріної

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...