Олег Поляков: «Бажання заволодіти увагою публіки дійшло до абсурду»

Олег Поляков - український письменник, критик, журналіст в ексклюзивному інтерв'ю.

- Стати письменником вас надихнула конкретна людина чи ситуація?

- Мій шлях до письменництва був доволі довгий. Ті стоси бібліотечних книжок, які перечитував в юності, давали уявлення про що завгодно – країни, континенти, людську жадібність, підступність, вірність, велике кохання… Але не було головного – того паралельного, самодостатнього світу, на який не потрібно було б автоматично проєктувати наш реальний світ. Ця книжкова метафізика раптово відкрилися для мене завдяки творам Кафки, Фолкнера, Платонова, а згодом поглибилася через латиноамериканців Борхеса, Маркеса, Касареса, Астуріаса та інших. А потім потрібно було пройти довгий і болісний період наслідування, бунту тексту, розпачу, апатії. Лише через роки вдалося написати першу свою сторінку, яка – складалося таке враження – нібито сама виникла, нібито хтось продиктував. І тільки після цього можна було думати про щось більше.

- Відомо,  свої перші оповідання ви публікували в часописі "Країна мрій". А пам'ятаєте, якими саме були перші критичні матеріали у "Кур'єрі Кривбасу"?

- Таке не забувається! Наприкінці 90-х ми з друзями познайомилися у Львові з поетом Романом Скибою, вірші якого вразили мене своєю довершеною сентиментальністю. Ти починав їх читати – і опинявся в якомусь ХVІІІ столітті з пастушками, корівками і сопілками. Звісно, у Скиби були більш сучасні образи, однак суті це не міняло. Я так і назвав свою рецензію «Майстер постсентименталізму», і вона вийшла у «Кур'єрі Кривбасу», здається, в 1997 році. А загалом «Кур'єр Кривбасу» – був унікальним явищем для української літератури, чи не єдиним авторитетним культурологічним майданчиком, на який зважала як «просунута» молодь, так і такі моральні авторитети нації, як Євген Сверстюк (свого часу особисто чув від нього гарні слова на адресу цього журналу). Шкода, що кілька років тому «Кур'єр Кривбасу» закрився. 

- Написання першої книги зазвичай чомусь вчить автора. Чому  навчилися при створенні роману "Рабині й друзі пані Векли"(2015)?

- О так, важливість першої книжки важко переоцінити. Вона вчить насамперед тим речам, яким ти недовчився в дитинстві: стриманості, посидючості, смиренню, мужності, зрештою, любові – адже доводиться витрачати весь вільний час на невідомо що, полюбити людей, яких ти щойно вигадав. Які б ти не прочитав напередодні книжки про літературну майстерність, які б не відвідував курси – все це нічого не варте в порівнянні з власним досвідом взаємин з текстом, з персонажами, зі сценами, сюжетом, іронією, мовою. Пам’ятаю, під час активної роботи над дебютною книжкою, вже засинаючи, по кілька разів підхоплювався з ліжка, щоб записати черговий «геніальний» хід сюжету чи діалоги героїв, які тільки й можуть народитися в пограничному стані свідомості. Перша книжка, зрештою, дає відповідь на принципове питання: чи є ти письменником? Оскільки критики визнали «Веклу» одним із кращих дебютів в українській літературі за останні роки, то для мене ця відповідь була позитивною. А згодом цей роман сподобався польському видавцеві Магдалені Коперській з Anagram і він вийшов у Польщі.

- Чи змінилася роль сучасного письменника? Що означає бути письменником у 21 столітті?

- Певно, в усі часи були митці, яким хотілося бути кимось більшим, аніж просто письменниками – громадськими лідерами, моральними авторитетами, гуру, провидцями. Іншими словами, це було прагнення тієї чи іншої форми влади над іншими – можливо, не завжди усвідомлене. Нині, з появою феномена соцмереж, бажання заволодіти увагою публіки дійшло до абсурду: головне не якість твоїх думок, а сам факт їх регулярної публічної з’яви. Не написав абищо день-два – все, програв тому, хто написав удвічі більше за тебе. Паралельно існувала інша когорта літераторів, які повністю зосереджувалися над своєю письменницькою роботою, помираючи для решти форм суспільного життя. З усіма своїми ідеями, прагненнями, експериментами і дитячими комплексами можна розібратися в тексті, не виходячи з кімнати. І користь від цього для людства, як на мене, буде суттєво більшою. Мало хто пам’ятає слова Шарля Бодлера, які він виголошував під час революції 1848 року на паризьких барикадах, але рядки з його «Квітів зла» буде цитувати із захватом ще не одне покоління.

- Як  поєднуєте сім'ю, громадське життя і письменство?

- У мене трапляються кілька періодів на рік, коли я «йду в монастир», точніше – «в роман». Тоді я максимально занурююся в книжкову реальність, відповідаю на запитання через кілька хвилин, одягаю на ноги різні шкарпетки, плутаю дні тижня, ігнорую всі комп’ютерні програми, окрім «Ворда», перестаю читати книжки… Моя сім’я з розумінням ставиться до цього. А з громадським життям у мене й так ніколи не складалися особливо приязні стосунки.

- У вашому романі "Хроніки туманної Трої"(2016) розвиваються ідеї "химерної прози", започатковані вами у дебютній книжці. Ви заздалегідь уявляли своїх персонажів такими, якими вони постають перед читачами, чи такими вони стають по ходу написання книги?

- Повірте на слово, у мене ніколи не було мети зробити персонажів книжки «химерними» чи ще якимись «дивними», я не докладаю для цього жодних спеціальних зусиль. Просто під час побудови паралельного книжкового світу реальність непомітно, але необоротно викривлюється, і тут в автора є два шляхи: або ретельно підганяти все під «дійсність», або зважати лише на інерцію твору і насамперед персонажів. А вони – не втомлююся повторювати це – не такі люди, яких ми звикли бачити на вулицях, вони зовсім інші, і це не є лише формальний момент. Якщо замислитися над цим питанням глибше, то вигаданий світ за своєю найголовнішою ознакою – вигаданістю – лише й може бути химерним, а не якимось іншим. Важливо не плутати «химерність» з «фантастичністю» – у нашому випадку не йдеться про порушення законів фізики, гравітації, біології; химерні герої теж мусять їсти, спати та загалом по-людськи страждати й радіти. Якраз під час роботи над «Хроніками туманної Трої» я збагнув, як саме звичайний герой перетворюється на химерного. Це відбувається тоді, коли герой починає максимально реалізовувати себе, розкривати свій потенціал, іншими словами – віддавати всього себе саме цьому твору. 

- Один із ваших улюблених прийомів – обірваність, недомовки. Це робиться для того, щоб читач міг, опираючись на натяки, сам дійти висновку?

- Певною мірою так, адже читач опиняється в новій невідомій реальності. Це все одно, що Колумб вперше ступає на землю Америки – і тут невідомого об’єктивно більше, ніж відомого. Але це не зовсім прийом, це суворі закони літератури. І якщо автор їх порушує або взагалі ігнорує – це швидко дасться взнаки: твір стане штучним, несправжнім.

- За вашими словами, на 95% не знаєте, що буде на наступній сторінці. Яка частина вашого творчого процесу найважча?

- Так, я справді не знаю змісту ненаписаної сторінки. Для цього треба бути провидцем, а я ним не є. З іншого боку, писати за чітким планом – нудно й нецікаво, це зовсім інший вид літератури. Щодо особливостей творчого процесу, то в тексті складно все, простих речей тут немає і бути не може. Скажімо, всім відомо, що вбивство людини описати легше, ніж буденний сніданок кілера. Так само важко «впіймати на гачок» зміну пори року, час доби. Особисто мені найважче прощатися з персонажами – як головними, так і другорядними: завжди вагаюся, яке фото буде прощальним. А загалом це невірний термін – другорядний; всі персонажі однаково важливі, і їх потрібно полюбити всім серцем – ще під час виникнення.

-  Ви приділяєте велику увагу деталям. Життєвий досвід важливий для написання книги? Може письменник написати хорошу книгу, не маючи великого життєвого досвіду?

- Деталі – це лише почасти запорука успіху. Не менш важливе значення має, скажімо, спостережливість. Наведу свіжий зимовий приклад: багато хто звертає увагу на красу сніжинок на тлі вечірнього ліхтаря, але не всі знають про те, що тіні тих самих сніжинок на тлі засніженої землі – не менш прекрасні. Для написання гарної книги, як на мене, має значення не стільки життєвий досвід, як певна духовна зрілість. Все інше можна придумати, уявити, нафантазувати. Скажімо, Франц Кафка ніколи не бував у США, але його «Америка» вражає достовірністю й ефектом присутності. Водночас не менш захоплива Америка і в романі Луї-Фердинанда Селіна «Подорож на край ночі», котрий побував там. 

- У вашому романі "Крижана карусель"(2019) події починаються на Майдані під час Революції Гідності, де люди мріють про краще життя шляхом зміни влади, і там головна героїня – молода жінка. Наскільки складно для вас описувати персонажів протилежної статі?

- Справді, в усіх моїх трьох романах головні героїні – жінки. Чому так сталося? Одна з головних причин полягає в тому, що література – це один з найкращих методів пізнання себе, пізнання світу. Чоловіки про жінок насправді знають небагато, от я і спробував… А тим паче головна героїня «Крижаної каруселі» Христина потрапляє в екстремальні, межові ситуації, балансуючи між життям і смертю, відчаєм і надією. Мене тішить, що ніхто з жіночої читацької аудиторії не запідозрив фальші, підміни. Одна з колег навіть жартома припустила, що я тримав десь у підвалі «літературну рабиню», яка за воду та їжу писала мені «жіночі» глави. Проте в усьому варто знати міру. В наступному романі, над яким зараз працюю, головними героями будуть чоловіки – причому не один, а відразу троє! 

- Театр і класичну музику ви так і не полюбили?

- Дякую за запитання, що демонструє глибоке знання співбесідника! Поділюся останніми новинами. Днями я почув пісню австралійської співачки Sia «Taken For Granted», в якій використовується музичний мотив Сергія Прокоф’єва із «Танцю рицарів» з балету «Ромео і Джульєтта». Так от, після прослуховування кількох разів Sia мене потягнуло й на Прокоф’єва. І нічого, як кажуть в народі – гарно зайшло…) А нещодавно запросили на театральний фестиваль – чудова нагода перевірити, як там справи з театром. Можливо, вже дозрів і для цього виду мистецтва.

- Як гадаєте, література може змінити мислення людей у цьому світі?

- Звісно, може! Але за двох умов: що на те буде Божа воля і бажання змінитися в самої людини.

Більше новин Херсона читайте у нашому Телеграм-каналі

Поділитися в Facebook

Тут будуть коментарі і форма залишити коментар ...

Схожi новини